Витівки Американців на політичному підґрунті…

Звільнено жінку, яка «повітала» кортеж президента Трампа непристойним жестом…

У неділю 29 жовтня 2017 року в новинах з’явилася інформація, що в штаті Вірджинія велосипедистка показала непристойний жест колоні автомобілів в якій Президент Дональд Трамп повертався з гольф-клубу Trump National Golf Club, що знаходиться в Стерлінгу, Вірджинія[1]. Англомовне видання The Guardian саркастично назвало це «Салют Командиру»[2] натякаючи таким чином на однойменну назву Гімну президента США - Hail to the Chief, котрий виконується перед офіційними публічними виступами президента. Це ж видання підкреслило, що велосипедистка намагалася передати пасажирам кортежу свої відчуття і ставлення. У виданнi The Washington Post можна навіть знайти думку, що це було вираження «протесту»[3], на рівні з іншими пішоходами, жести котрих не перетнули межі пристойності.

Після того, як фотографію опубліковано в інтернеті, в соціальних мережах почалася інтенсивна дискусія. Користувачі інтернету (інтернаути) навіть створили спеціальний хештег[4] #Her2020, саркастично натякаючи на минулі президентські вибори на яких кандидат Гілларі Клінтон рекламувала свою кандидатуру за допомогою хештегу #HER2016. Де виразно було видно різноманітні піар «ходи» пов’язані з боротьбою статей – «він-вона», «вона-він». Далі вся ця ситуація із зухвалим, непристойним жестом відійшла на другий план. Складалося враження, що ЗМІ цим вже не зацікавлені. Але…

Перш ніж перейдемо до обговорення сього питання, варто сказати, що після виборів 2016 громадська думка в США стала ще більше біполярною (тобто двополюсною), ніж була раніше. Один з цих полюсів переставлений прихильниками Республіканської партії до якої належить Президент Дональд Трамп, а інший полюс – це ті, хто голосував і голосує за Демократичну партію та її ініціативи. Кандидатом від цієї партії була Гілларі Клінтон, раніше - екс-президент Барак Обама (каденція 2009-2017).Та після того, як Трамп став Президентом США виборці Демократів почувають себе обуреними, бо їхній ліберальний (дехто в Америці вважає, що соціалістичний) підхід не привів до перемоги. Таке саме відчуття мають ЗМІ котрі відкрито і агресивно підтримували Демократів. Тому кожен інцидент з Республіканцями, а особливо з Трампом – це для них привід до жорсткої критики і перебільшення. Саме тому поведінка велосипедистки, котра продемонструвала неповагу до Президента для декого з них була цілком нормальною, а жінка стала їхньою «героїнею».

В понеділок 06.11.2017, несподівано з’явилося більше інформації про велосипедистку та її долю. За даними ліберального видання The Huffington Post[5], велосипедистку звати Джулі Бріскман (Juli Briskman). Вона була працівницею фірми Akima LLC, підрядчиком для уряду США. Витівка їхньої працівниці не зустріла одобрення зі сторони керівництва фірми. Однією з відомих причин було побоювання, що фірма може втратити важливі, високооплачувані державні замовлення. Особливо керівництво фірми насторожував факт, що в соціальних мережах Бріскман розмістила фотографії свого вчинку. Там же можна було побачити де вона працює. В кращому випадку це могло поставити під загрозу імідж компанії, а в гіршому призвести до судових позовів. Тому користуючись правом «employment-at-will» (працевлаштування за бажанням), котре гарантує, що роботодавець або працівник можуть розірвати контракт без причини і без відпрацювання при звільненні, фірма поінформувала, жінку вона там більше не працює[6].

Бріскман зі свого боку заявила, що вона вже неодноразово «салютувала» автоколоні непристойним жестом. Її вчинки були мотивовані, як вона вважає, неправильною політикою Президента Трампа. Це стосується спроб відхилити доступного медичного страхування ObamaCare і недостатньої діяльності для відновлення енергопостачання в постраждалих він урагану Марія частинах Пуерто-Рико[7]. Чи ще якісь фактори впливали на поведінку велосипедистки поки що не відомо.

Подія виразно показує, що свобода дій в Америці має свої межі та може допровадити до дисциплінарного звільнення політично активних працівників, котрі опинилися не в той час і не в тому місці.

---

[1] Trump National Golf Club, Sterling (Va)

[2] (06.11.2017) https://www.theguardian.com/us-news/2017/oct/29/hail-to-the-chief-cyclist-gives-trump-the-middle-finger

[3] (06.11.2017) https://www.washingtonpost.com/news/the-fix/wp/2017/10/29/a-cyclist-flipped-off-trumps-motorcade-and-entered-the-annals-of-presidential-protests/

[4] Мітка-решітка, що позначає головне слово

[5] (06.11.2017) https://www.yahoo.com/news/woman-fired-flipping-off-donald-092121275.html

[6](06.11.2017) http://www.independent.co.uk/news/world/americas/juli-briskman-finger-donald-trump-fired-viral-photo-akima-llc-a8040646.html

[7] https://qz.com/1120412/six-weeks-after-hurricane-maria-most-puerto-ricans-have-had-to-make-their-own-light/

Расові конфлікти в США…

В американському суспільстві завжди існувало напруження між тими, кого називають дослівно «білими людьми»[1]: нащадки ірландців, шотландців, англійців і т.д. і населенням з іншим кольором шкіри. Однак раніше ця проблема не була особливо акцентована до 1960-х. Коли з’явилися суспільні рухи що мали на меті досягнення рівності прав і свобод серед всіх громадян США. Поодинокі інциденти в той час призводили до протестів і маніфестацій. Це могли бути будь-які випадки пов’язані з дискримінацією або гнобленням темношкірого населення[2].

У 19 столітті, в період Колоніальної Ери в газеті New York Times опубліковано статтю в якій осіб, що походили з Субсахарської Африки (на південь від Сахари) автор назвав «кольоровими людьми»[3]. Цей термін ввійшов до словника англійської мови.  Було теж інше слово – «negro», кoтре походило з іспанської мови і означало «чорний».

З часом в американській англійській мові[4] воно набрало негативного відтінку, бо використовувалося білими американцями в дискримінаційному значенні. Крім того, не писаний факт такий, що біле населення було фінансово забезпечене і мало добробут в той час, коли темношкіре населення в переважній більшості перебувало у злиднях і в спадковій бідності. Відповідно, це підсилювало образу і приниження.

Незважаючи на це, слово «негро» далі можна почути на американських вулицях, однак воно стало табу для білошкірого населення, тобто «білі», в тракті розмови з темношкірими не можуть ужити такого «звернення» бо воно пов’язане з расизмом. Однак, в контексті расової приналежності воно далі використовується у статистиці.

Подекуди з’являється дискусія чи слово «афро-американець» є доцільним, бо темношкіре населення століттями живе в США і вже давно втратило зв’язок із африканським континентом. Тому в офіційній мові вживається інше слово «black», яке означає «чорний». Його можна знайти в статистиках Бюро перепису населення США[5], яке має поділ на раси[6]. Згідно до офіційної класифікації прийнятої в 1997 році[7] особа, котра заповнює формуляр повинна зазначити свою расу. Категорії поділено наступним чином:

1. «білий»[8] - особи, що походять з Європи, Близького Сходу, Північної Америки; «чорний або африкано-американець[9]» - расові групи з Африки, африкано-американці, афро-американці[10], кенійці, нігерійці чи гаїтяни;

2. «американський індіанець та корінний мешканець Аляски[11]» - автохтонне населення Північної, Південної та Центральної Америки (індіанці), що походять з різних племен;

3. «азіат»[12] - особи, котрі походять з Далекого Сходу, південно-східної Азії або індійського субконтиненту;

4. «корінний гаваєць та остров'янин інших тихоокеанських островів»[13] - особи, що належать до етнічних мешканців Гавайїв, Гуаму, Самоа та інших островів у Тихому океані;

5. «деякі інші раси»[14] - змішані раси.

В період 2014-2015 пішла чергова хвиля суспільного незадоволення і збільшилася кількість сутичок на расовому тлі. Вони набули символічного характеру. Існують різні думки, щодо причин. Переважна більшість з них пов’язана з політичними переконаннями, які ми не обговорюватимемо.

Однією з цікавих особливостей американського суспільства є те, що в ньому вихідці з різних куточків світу перебувають в «плавильному котлі»[15] (див.: Американський патріотизм) і часом тільки асимілюються із суспільством. Це дозволяє їм відкрито зберігати свою самосвідомість, тобто емігрант з Мексики може відкрито заявити, що він Мексиканець і через політкоректність[16] ніхто немає права йому зробити зауваження мовляв на американській землі потрібно поводити себе як Американець. І тут з’являється питання, а хто ж такі «Американці» - це емігранти з європейського контингенту, котрі протягом століть прибували до США, а разом пережиті події в суспільстві їх асимілювали (див.: З історії Манхетена. Частина І). Покоління за поколінням сформувалася американська нація.

Свобода стосується всіх емігрантів, етнічних та расових меншин. Тепер через глобалізацію, іммігранти можуть жити в США і перебувати в своїй культурі майже не асимілюючись із суспільством. Їх представники тримаються разом і плекають культуру з якої походять, тому бувають випадки, коли емігранти відмовляються вчити англійську мову, бо для нормального функціонування серед «своїх» вона їм просто не потрібна. Те саме відбувається в бідних кварталах з тією різницею, що вони вже знають мову, однак – це більше говір, який не зрозумілий співгромадянам. Це унеможливлює повноцінне функціонування в США (див.: Середній клас в США. Хто ці люди?). Крім того, шляхи до престижних, високооплачуваних робіт для них закриті. Саме тому, таким особам дуже важко повноцінно функціонувати в суспільстві. Вони або занурюються безкінечну бідність і злочинність, або їм вдається вирватися із закритого середовища і влаштувати своє життя.

---

[1] анг. White people

[2] анг. African-american

[3] анг. colored people

[4] анг. American English - в українській мові не розвинене питання поділу англійської мови на Американську, Британську, Австралійську чи Новозеландську однак існують значні різниці не тільки у вимові, орфографії але і у самій конструкції речень. Тому американська мова вважається легшою, бо вимова, слова мовні конструкції простіші і поширеніші в порівнянні з іншими версіями англійської мови.

[5] Анг. «United States Census Bureau» або «Bureau of the Census»

[6] Це цікаво тому, що після Другої Світової війни в Західній Європі, а особливо в країнах ЄС офіційно уникають поділу на раси, щоб мовляв нікого не скривдити (політкоректність)

[7] (25/06/2015) http://web.archive.org/web/20090831085310/http://quickfacts.census.gov/qfd/meta/long_68178.htm

[8] анг. White

[9] Дослівно, анг. African American

[10] Існує різниця між африкано-американцями та афро-американцями. Перші – це ті, хто прибув до США в 1980 і ототожнює себе з культурною спадщиною Африки, а другі – це темношкіре населення, що віками проживає в США і не пов’язує себе з африканською культурою.

[11] анг. American Indian and Alaska Native

[12] анг. Asian

[13] анг. Native Hawaiian and Other Pacific Islander

[14] анг. Some other race

[15] анг. Melting pot

[16] анг. political correctness

Стрілянина в Чарльстоні, Південна Кароліна

Останнім часом в США одним з основних питань є проблема расових міжусобиць. Найбільш відомими проблемами на цьому тлі були сутички в Фергюсон, штат Міссурі (2014р.) та Балтіморі, штат Меріленд  (2015 р.). Перша подія була пов’язана зі смертю Майкла Брауна – афроамериканця, котрий мав 18 років, був неозброєний і загинув від кулі поліцейського, а друга – із смертю Фредді Грея, теж афроамериканця, котрому поліція після за тримання не надала потрібної медичної допомоги, про яку той просив.  

Сьогоднішня подія пов’язана  з так званим “hate crime” (злочин на підґрунті расової або релігійної ненависті)[1]. Поки що всі деталі не відомі. В новинах поширилася інформацію про те, що 17/06/2015 в місті Чарльстоні молодий чоловік - Ділан Руф (Dylann Roof), що мав 21 рік, близько 21:00 години ввійшов до церкви методистів - Emanuel AME Church[2]. В ній зазвичай збиралися темношкірі прихожани. Провівши там деякий час, він дістав зброю і почав стріляти. Всі деталі трагедії на разі не відомі, але від його куль загинуло 9 чоловік  (6 жінок  і 3 чоловіків).

Наступного дня, 18/06/215 близько 11:00, в місті Шелбі (штат Північна Кароліна), що знаходиться 245 миль (394 км)[3] його за затримала поліція. Американські ЗМІ з каналами FoxNews та CNN включно почали обговорення трагедії і аналіз подій[4].

Президент США Барак Обама скликав спеціальну прес-конференцію на якій заявив, що: “..ми не маємо всіх фактів, але відомо, що черговий раз невинні люди загинули через когось, хто хотів заподіяти шкоду і не мав проблем, щоб дістати зброю. Настав ранок, пора на зцілення [ран]. Але давайте скажемо прямо, в певному моменті ми, як країна муситимемо рахуватися з фактом, що масове насилля цього типу не стається в інших високорозвинених країнах. Це не відбувається в інших місцях з такою частотою… В  нашій компетенції щось з цим зробити…”[5].  Не треба бути політиком з великим досвідом, щоб зрозуміти, що на закінчення прес-конференції всю вагу промови перенесенo в політичний контекст ліберальної політики… Але це не змінює факту, що сталася трагедія і зараз триває її розслідування.

---

[1] “9 People Killed in S. Carolina Church Shooting, Police Investigating ‘hate Crime,’” accessed June 18, 2015, http://rt.com/usa/267955-south-carolina-church-shooting/.

[2] Emanuel African Methodist Episcopal Church (Emanuel AME Church) – церква методистів, що була заснована в 1816 році афро-американцями.

[3] “Charleston Church Shooting Suspect, Dylann Storm Roof, Arrested in North Carolina,” Fox 59, 5, accessed June 18, 2015, http://fox59.com/2015/06/18/dylann-storm-roof-arrested-in-north-carolina-according-to-report/.

[4] “Charleston Church Massacre Suspect Caught, but Answers Elude Victims’ Loved Ones,” Text.Article, FoxNews.com, (June 18, 2015), http://www.foxnews.com/us/2015/06/18/police-respond-to-shooting-at-sc-church/.

[5] TIME Staff and TIME Photo, “Read President Obama’s Speech on the Charleston Church Shooting,” Time, 18:18, -06-18 17:03:16 2015, http://time.com/3926839/president-obama-charleston-transcript/.

Ситуаційна кімната Білого Дому

Адміністрація Джона Фіцджеральда Кеннеді в 60-х роках ХХ століття була зацікавлена в якнайшвидшому переказі інформація, щодо подій в США і в світі. Після невдалої операції в Затоці свиней (анг. Bay of Pigs Invasion), яку спонсорувало ЦРУ, Президент Кеннеді вирішив, що потрібно створити оперативний штаб, до якого впливала б інформація в реальному часі. В 1961 році в західному крилі Білого Дому створено кімнату з безпечним зв’язком і найсучаснішим тогочасним обладнанням, її названо Ситуаційна Кімната (анг. The situation room), в інших перекладах – Операційний штаб.

На початку, в 60-х роках в кімнаті знаходилося п’ять груп спостереження, які моніторували ситуацію 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Однак з часом, і з політичними змінами в світі, кімнату реорганізували і відповідно модернізували, оснащуючи найсучаснішим обладнанням.

Працівники Ситуаційної кімнати - це найкращі працівники розвідки та військові фахівці, котрі відзначаються політичною нейтральністю. Цей факт гарантує безперебійну роботу ситуаційної кімнати незалежно від того, з якої партії походить президент.

На короткому відеоролику представлено всю суть діяльності і принцип функціонування кімнати. Переклад з англійської подано нижче.

   

« [Працівник Ситуаційної Кімнати Білого дому]:

- Доброго вечора пане Прем’єр міністр, зачекайте будь-ласка на з’єднання з Президентом Обамою. …Представляю вам Прем’єр міністра…».

[Джеф Харлі[1]]: «Ми знаходимося в західному крилі Білого Дому, в Ситуаційній Кімнаті. Tут, в Ситуаційній Кімнаті ми щоденно приймаємо майже 25 конференцій і близько 250 гостей, які беруть участь в різних зустрічах протягом дня. Щомісяця нашими відвідувачами та учасниками різних засідань стають майже 5000 осіб.

Цей об’єкт – це сучасне приміщення з можливістю керування відео-конференціями за участі 1700 чи 1800 осіб з усього світу».

[Ричард Рід[2]] - «Це внутрішнє засідання агенції, котре стосується стрімкого поширення епідемії (пандемії) вірусу типу А (H1N1). Отож, на засіданні присутні представники міжвідомчих підрозділів: департаментів і агенцій виконавчої гілки влади. Вони тут мають технологію і можливість за допомогою електронних технічних засобів залучити інші департаменти і агенції до обговорення замість того, щоб проводити зібрання віч-на-віч».

[Джеф Харлі]: «Ситуаційна кімната Білого Дому створена в травні 1961 року з ініціативи тодішнього Радника Президент США з національної безпеки МакДжорджа Банді (анг. - McGeorge Bundy). Тоді вони були спраглі інформації, особливо Президент Кеннеді. І щоб заспокоїти цю потребу, вони обладнали тут, в Білому Домі центр комунікації…

В 2007 році в Ситуаційній Кімнаті Білого Дому відбулася генеральна модернізація , яка значно збільшила розміри[3] і можливості кімнати. Замість однієї головної конференційної зали збудовано три…

Це велика зала для конференцій де Президент проводить засідання Ради національної безпеки (анг. – National Security Council) США.

Це крісло президента. Він контролює відео налаштування, з мікрофоном включно.

В наш час, крісла розміщено традиційно - відповідно до ієрархії рангів міністрів-членів кабінету, котрі присутні на зібранні. З головною залою для конференцій пов’язана мала допоміжна кімната, котра створена для того, що Президент міг запросити одного або кількох учасників конференції і провести зустріч один на один.

Атмосфера і все, що ви тут бачити, на приклад різні сорти деревини, підібрані так, щоб відтворити оточення інших місць, де перебуває президент: таких, як президентський літак[4] та Camp David [заміська вілла президента США]. Де б президент не перебував, атмосфера, інтер’єр і звукове оточення скрізь такі самі.

Однією з вражаючих[5] в Ситуаційній кімнаті Білого Дому зокрема в цьому приміщенні – є можливість забезпечення конфіденційності для Президента, на випадок якщо він, як глава держави вирішить особисто комусь зателефонувати. Те, що ми зможемо зробити – це затуманити вікно і забезпечити йому відповідний рівень конфіденційності.

В Ситуаційній кімнаті Білого Дому розміщена певна кількість циліндричних телефонних кабін, з яких можна зробити як звичайний, так і секретний дзвінок.

А це кімната оперативного реагування (анг. watch floor) Ситуаційної Кімнати Білого Дому. Найважнішою елементом цієї кімнати є інформаційна обізнаність. Ми являємося центром обробки інформації, це означає, що опрацьовуємо близько 2000 фрагментів інформації кожного дня.

Щоденно ми пишемо 3 звіти безпосередньо для президента. В основному це оновлення інформації, адже можливо що президент, ще мав можливість ознайомитися з додатковою інформацією.

Кімната, яку ви бачите позаду мене називається кімнатою збору[6] і саме тут збирається персонал в часі кризи. Телефони і комп’ютери завжди ввімкнені, а тому є можливість миттєвого до них доступу і опрацювання інформації з метою створення короткого звіту для осіб, які прийматимуть рішення в Білому Домі, реагуючи на появу даної ситуації. Саме тому, це приміщення і називається Ситуаційна кімната.

Одна третя персоналу – це представники розвідки, одна третя – це представники Міністерства внутрішньої безпеки США[7] і решта – це представники армії США. Ми тут знаходимося тому, що ми поза політикою (аполітичні). Ми не демократи, ми не республіканці. Ми тут знаходимося, що підтримувати нашу націю, президента США і власне саму інституцію президентства. Всі працівники Ситуаційної кімнати Білого Дому – просто найкращі і найяскравіші особи, яких має ця нації. Вони дуже добре виконують свою роботу, все, що тільки можуть зробити…

…Вульф Блітзер (анг. Wolf Blitzer), мені здається знаходиться на відстані однієї милі в своїй Ситуаційній кімнаті,але не в Ситуаційній кімнаті Білого Дому[8]».

---

[1] Jeff Harley – deputy director of White House Situation Room - Джеф Харлі – заступник директора Ситуаційної Кімнати Білого Дому.

[2] Richard Reed – senior director for resilience policy / Ричард Рід – старший директор відділу політичної пружності [відділ, що займається використанням наявних ресурсів, аби відповідати на несприятливі ситуації]

[3] в оригіналі анг. square footage (кількість квадратних футів)

[4] англійською мовою називається Air Force One (Борт номер один)

[5] в оригіналі „cool feature” – дослівно «крутих функцій», але це слово в українській мові пов’язане з молодіжним сленгом (часто говором) та базовим словниковим запасом бандюків, тому його замінено на інший близькозначний літературний термін.

[6] анг. surge room

[7] Department of Homeland Security

[8] Жарт стосується журналіста CNN, який мав передачу під назвою Ситуаційна кімната (анг.The situation room), саме тому Джеф Харлі наголосив, що це різні кімнати.

Обіцянки Республіканської Партії

Після того, як Республіканська Партія отримала перемогу на виборах (див. Проміжні вибори в США 2014...) головне питання, яке інтенсивно обговорюють на більшості американських каналів, стосується співпраці Президента Обами з партією, котра має більшість мандатів. Останнім часом все частіше говориться про те, що Президент США не прислуховується до своїх виборців і швидко втрачає їх підтримку.

В п’ятницю 07.11.2014 відбулася прес-конференція Барака Обами, котра була присвячена закінченню Проміжних виборів 2014.  Аналізуючи промову Президента, представники Республіканської Партії і деякі аналітики дійшли висновку, що Барак Обама не збирається змінювати курс своєї політики мовляв на виборах голосувала тільки частина населення, а інша частина просто не з’явилася на виборчих дільницях, адже Проміжні вибори не тішаться великою популярністю серед населення. Видавалося б, що може повторитися ситуація, яка мала місце в жовтні 2013. Протистояння лібералів, вони ж демократи і республіканців призвело до Припинення роботи уряду… Але батьки- засновники Сполучених Штатів так запроектували конституцію, що президент і Конгрес (сенат і палата представників) мусять між собою домовитися, бо в іншому випадку не можна ухвалити жоден закон. Не зважаючи на це, існують серйозні протиріччя адже Барак Обама вважає Республіканську Партію,  а остатні вважають, що рішення президента популістські і не приносять користі для країни в цілому.

 

Після виборів  республіканці відчули атмосферу перемоги і обіцяють говорити з Президентом мовою ультиматумів, що за їх словами частково проявлятиметься в прийнятті законів, котрими вони засипатимуть робочий стіл президента і мовляв Барак Обама  муситиме їх підписати, адже вони створені на користь виборців і Америки в цілому. Поки що це лише обіцянки, а далі буде видно, як вони вирішуватимуть суперечливі питання.

Інша справа така, що представникам республіканської  партії не подобається те, що Барак Обама хотів закрити в’язницю Гуантанамо Бей, котра знаходиться на території Куби і була створена для терористів, котрі загрожували США. Крім цього, жваво обговорюються наміри президента легалізувати іммігранті, які незаконно перейшли кордон зі сторони Мексики, живуть в США багато років, але при цьому не хочуть вчити англійської мови і асимілюватися з американською культурою, а тільки створюють ґетта в яких і перебувають. Дехто з них, то ще й  і в ґанги вступає і збільшує рівень злочинності в країні…

 

Отож, позитивні або негативні зміни по цих виборах стане видно згодом. А поки що аналітики і журналісти ламають голову на тим, яким же курсом Америка піде далі?    

Проміжні вибори в США 2014– перемога Республіканців

Логотип Республіканської Партії

Кожні 2 роки між Президентськими виборами в Америці відбуваються Проміжні вибори - Мidterm Еlection, на яких обирають кандидатів до Палати представників, Сенату, а також (в цьому році) 36 губернаторів.

У вівторок 04 листопада 2014 в США відбулися проміжні вибори. Посилаючись на CNN, мережа «Голос Америки» повідомляє, що явка виборців була дуже не значною.[1] Лише 40% виборців взяли участь у виборах до Конгресу. Для порівняння в президентських виборах зазвичай приймає участь 55-65% населення.

Невдала політика демократів, а особливо не популярні рішення Президента Барака Обами, щодо медичної реформи званої „ObamaCare” (див. Медичне страхування Obamacarе…), скандали пов’язані з Агентством національної безпеки (анг. - NSA, National Security Agency), програмою PRISM (див. Соціальна мережа “В Контакті” прийняла на роботу Едварда Сноудена), не окреслена політика щодо Іраку, обмін американського солдата на трьох терористів[2] (див. Демократи…Америка…), спроби президента закрити сумнозвісну в’язницю Гуантанамо Бей (анг. - Guantanamo Bay), скандал з Секретної службою США, яка не справилася зі своїми обов'язками і «дозволила» невідомому з ножем бігати по газоні навколо Білого Дому[3], слабка зовнішня політика, котра дозволила Президенту Російської Федерації Володимиру Путіну розпочати військове вторгнення на Україну та тримати в напруженні всю Європу,  а бойовикам Ісламської держави Іраку та Леванту (ІДІЛ) захопити Ірак.

Черговим скандалом  був таємний лист Президента Барака Обами до Іранського Президента – Хассана Рухані, де він запропонував обом країнам разом боротися проти ІДІЛ, що було не доречним з багатьох причин. Всі ці кроки переконали американське населення, що Республіканська Партія (анг. – G.O.P. Great Old Party, Republican Party) має рацію говорячи про те, що Президент Обама діє всупереч американським інтересам.

В середу 05 листопада 2014 Республіканська партія здобула перемогу в більшості штатів. Її представники зайняли більшість місць в Палаті Представників та Сенаті, а це означає, що Президент США муситиме рахуватися з їхньою думкою та шукати консенсусу в тракті прийняття рішень.

Палата представників в цілому нараховує 435 місць, які між собою розділили дві партії: Республіканці отримали – 244 місць, а Демократи – 184 і 7 місць поки що залишаються вакантними.

В Сенаті існує поділ сенаторів на 3 класи. Перший і другий клас нараховують по 33 місця, третій – 34. На цих виборах було доступно 33 місця другого класу. Республіканська Партія зайняла 22 місця, а Демократична – 11. Таким чином Республіканці мають підстави святкувати перемогу, про що вже третій день йдеться на каналі FOX News, який відкрито їх підтримує.

 

Невдовзі стане відомо, як зміниться політика США…

---

[1] Голос Америки (08.11.2014): http://ukrainian.voanews.com/content/article/2508291.html

[2] Демократи…Америка… Військові… і Талібан. Частина 2

[3] (08.11.2014)http://www.huffingtonpost.com/2014/09/20/white-house-arrest_n_5855202.html

Барак Обама про ситуацію на Україні

В п’ятницю 29 серпня 2014 Президент Сполучених Штатів виголосив промову на тему небезпечної ситуації в Україні та прогресуючої небезпеки, що походить від так званої Ісламської держави.

Про що ж говорив Барак Обама цій конференції? Йшлося про економіку в США,  війну в Іраку та насилля в Україні. Повна версія прес-конференції: https://www.youtube.com/watch?v=1i-cY5PGC8A

 

 

 

Вибрані елементи промови Президента США Барака Обами 29 серпня 2014 року щодо України

«… Я тільки що говорив з Канцлером Німеччини Меркель про ситуацію в Україні. Ми погодилися, що немає жодних сумнівів, що Росія відповідальна за насилля у східній Україні. Росія сприяє насиллю, сепаратисти треновані в Росії, озброєні Росією, фінансовані Росією. Росія свідомо і швидко порушила суверенність і територіальну цілісність України.

Нові фотографії російських військ всередині України дозволили побачити всьому світу плани Росії. Все це відбувається в той час, коли українські війська досягають успіхів в боротьбі з сепаратистами. Наслідком дій Росії та більшості санкцій які ми з нашими європейськими та міжнародними партнерами прийняли, є ще більша ізоляція Росія, якої не було з часів холодної війни. Відбувається витік капіталу, інвестори останнім часом утримуються від подальших інвестицій, їх економіка занепадає.

Сприяння насиллю, що зараз відбувається на Україні принесе більше фінансових страт та наслідків для Росії. Наступного тижня, я відвідаю Європу, де буду координувати наших близьких союзників та партнерів. В Естонії, я знову підтверджу наші непорушні зобов’язання захисту наших партнерів в НАТО.

На саміті НАТО у Великій Британії , ми сконцентруємося на додаткових кроках, які ми можемо прийняти для забезпечення приготувань альянсу до будь-яких викликів.

Зустріч комісії НАТО-Україна буде ще однією можливістю для нашого альянсу продовжувати партнерство з Україною. Я з не терпінням очікую моменту підтвердження зобов’язань США перед Україною та її мешканцям, котре відбудеться в наступному місяці, коли в Білому Домі я прийматиму Президента Порошенка.

… Ми побачили те, що Президент Путін і Росія швидко оминули потенційні шляхи розв’язання ситуації дипломатичними методами. Отож після консультацій з нашими європейськими союзниками та партнерами, я очікую на додаткові кроки перш за все тому, що ми не побачили значимих дій зі сторони Росії, яка б дійсно намагалася все це дипломатично вирішити.

І, ви знаєте, я думаю, що санкції, які ми вже застосували - ефективні. За даними нашої розвідки, росіяни про це знають, незважаючи на те, що про це не говориться на російському телебаченні. І я думаю, що у нас є шляхи поглибити та поширити масштаб їх дії.

Але в кінцевому рахунку, я вважаю, що важливо зрозуміти наскільки прийняті Росією рішення ізолюють неї ж саму. Ви знаєте, вони самі собі це роблять. Я цьому сприяю настільки, наскільки це необхідно на думку наших європейських партнерів [підкреслення - oculisnonmanibus.blogspot.com]. Незважаючи на те, що через реалізацію санкцій вони терплять збитки, наші партнери розуміють, що на карту поставлені великі ставки. Ви знаєте, я з нетерпінням чекаю наших консультацій, коли ми зустрінемось наступного тижня».

Оригінальна версія промови про Україну

Повна оригінальна версія промови на сайті Washingtonpost.com

Реакція американського суспільства

Але увага глядачів по всій Америці була сконцентрована не на суті промови, а на костюмі Барака Обами. Справа в тому, що на прес-конференцію Президент одягнув світло-коричневий костюм, або як його ще називають кольору беж…

Що ж спричинило настільки несподівану і бурхливу реакцію інтернатів в Твіттері?

Даючи інтерв’ю для журналу Vanity Fair в 2012 році, Барак Обама сказав, що: «… зі свого життя потрібно також вилучити повсякденні проблеми, котрі відбирають у більшості людей дорогоцінну частину дня», після чого додав: «Ви побачите, що я одягаю тільки сірі або сині костюми…» тому, що: «я намагаюся зменшити кількість рішень, котрі потрібно приймати. Я не хочу вирішувати, що я маю їсти чи одягати тому, що є багато інших рішень, які я повинен прийняти».

Однак, коли на прес-конференції Президент США з’явився в бежевому костюмі, глядачі та інтернет-користувачі почали інтенсивно обговорювати питання, що це може означати? Варто, пригадати, що в американському суспільстві точиться суспільна дискусія на тему реформи медичного страхування, яка майже спричинила імпічмент Бака Обами див. Протистояння республіканці проти демократів…., а перед цим жорстока політична боротьба між республіканцями та демократами майже привела США до дефолту див. Припинення роботи уряду... та Кінець протистояння між Президентом і Республіканською партією.

Лауреат Пулітцерівської премії та критик моди Робін Гіван (анг.- Robin Givhan) прокоментувала ситуацію дуже стримано мовляв «…з костюмом Президента все було добре за винятком того, що він на нього трішки за великий. Як завжди».

«Ніщо так не вирізняє офіційний, федеральний, політичний Вашингтон, як темний костюм з білою сорочкою та червоною краваткою[1], а тому щось інше вважається чимось більшим ніж естетична єресь. Це консервативний костюм з двома ґудзиками, який має колір, що ідеально підходить до пори роки та нагоди. Це була «неформальна» прес-конференція. Чесно кажучи люди відреагували так, ніби Президент з’явився на публіці як Фаррелл Вільямс (анг.- Pharrell Williams) – в костюмі з шортами».

За словами редактора журналу Vanity Fair – Кіа Макаречі (анг.- Kia Makarechi) протягом прес-конференції в Твітері написано близько 4000 коротких повідомлень.

Серед них з’являлися коментарі типу: «зухвалість темно-коричневого кольору» (Jared Keller), «костюм жахливий» (Jamille Bouie) i т.д.. Дехто навіть порівнював колір костюму президента з тим, який мають комівояжери, що продають страховку тощо, інші ж підкреслювали, що костюм був за великий… Одним словом в інтернеті був неймовірний ажіотаж.

“Зазвичай, я прихильник Обами, але це була дуже слабка промова Обами і прес-конференція. “Вражаючим” був тільки його костюм”

– Ніколас Крістоф -  журналіст New York Times.

“Протягом конференції, написано більш ніж 4000 повідомлень в Твітері про костюм Обами”

– Кіа Макаречі – редактор новин журналу Vanity Fair.  

 

“Суть промови Обами – це відсутність чіткої стратегії, щодо ІДІС чи України, але [він] спостерігатиме і розроблятиме нові варіанти”

- Ніколас Крістоф - журналіст New York Times.

 

Джерело: Washingtonpost.com

---

[1] в українській мові використовується два терміни, що окреслюють той самий аксесуар чоловічого туалету – краватка – термін, що походить від англійського слова „Cravat”, німецького „Krawatte”, та польського „Krawat” та галстук, яке походить з німецької мови «Halstuch» і означає «шийна хустина», а російській мові вживається в значенні краватки, адже вони зміни значення слова.

Протистояння республіканці проти демократів….

 

Останнім часом політична ситуація клекоче не тільки на світовій арені, але також і в США. Одвічна боротьба республіканці – демократи від часу до часу набирає нових проявів. В кінці липня 2014 року Республіканська партія, яку ще країні називають також GOP (Great Old Party - Велика стара партія) намагалася подати на Барака Обаму в суд за перевищення своїх повноважень під час проведення «Реформи охорони здоров'я та захисту пацієнтів США» (загальновідома під назвою Affordable Care Act (ACA)), що у свою чергу призвело б до імпічменту президента.

Від самого початку з впровадженням цієї реформи були клопоти. Спочатку почалися запеклі обговорення, дискусії та супротив зі сторони республіканців. Однак незважаючи на це 25 березня 2010 року закон був прийнятий. Пізніше в тракті реалізації реформи та створення сайту з’явилися технічні проблеми. В перший же день виявилося, що сайт не працює так, як треба (див. Медичне страхування Obamacare –черговий скандал) і частина відвідувачів не змогла зареєструватися і т.д., що відразу ж з’явилося в новинах, як сенсація номер 1. Особливо інтенсивно оговорювалося це на каналі Fox, який без сумніві підтримує республіканців.

Що ж не подобається представникам республіканської партії? Справа в тому, що в США медицина платна. Це означає, що якщо хтось не має страховки і захворіє то за лікування мусить платити з власної кишені, однак за застрахованих осіб платять страхові компанії. Одним з головних аргументів за впровадження доступного медичного страхування було те, що страхові компанії не хотіли страхувати осіб з серйозними хворобами і т.д.. А іншою проблемою було те, що близько 30 мільйонів мешканців США жили на свій ризик без страхування.

Після реформи медичні послуги малозабезпеченого населення покладено на федеральний уряд, що в свою чергу вимагає високих коштів і т.д.. Це стало каменем спотикання між демократами і президентом зокрема та республіканською партією.

В жовтні 2013 року дійшло навіть до того, що США стали на порозі дефолту (див. Припинення роботи ураду і ресторанна справа...), але завдяки тому, що політики дбають про свою країну, їм вдалося домовитися і затвердити бюджет.

«Рани» республіканців так просто не загоїлися… На початку серпня 2014 вони хотіли якось знизити рейтинг Барака Обами і хотіли подати до суду, однак в Палаті представників ця ідея не пройшла, адже до неї приєдналися тільки 5 республіканців.

Після цієї події канал CBS провів опитування головним питанням якого був судовий позов проти президента. Виявилося, що 54% американців не підтримують цей процес, в той час коли 37% виступають «за». Подібне опитування провів також канал CNN. За його даними близько 57-41%[1] взагалі проти таких дій зі сторони республіканської партії.

---

[1] (11.08.2014) http://www.huffingtonpost.com/2014/08/06/obama-lawsuit-executive_n_5656484.html

Робін Вілльямс… Кілька слів про його життя…

 

Вчора 11 серпня 2014 року пішов з життя однин з найкращих американських комедійних акторів - Робін Вільямс (анг. Robin Williams). Ви його могли знати з багатьох фільмів, а особливо з таких як: «Джуманджі» (1997), «Ніч в музеї» (2006), «Ніч в музеї 2» (2007) або мультфільму: «Аладдін» де він в оригінальній версії озвучував кумедного джина, якому було все під силу . Щоб виразити свої співчуття Академія кінематографічних мистецтв і наук США (анг.- Academy of Motion Picture Arts and Sciences) натякаючи на мультик написала: «Джине, тепер ти вільний»

 

 

Актор отримав свою славу після появи фільму «Доброго ранку, В’єтнам» 1987 року (анг.- Good Morning, Vietnam), в якому йшлося про радіо ведучого, котрий працюючи підчас війни у В’єтнамі піднімав бойовий дух солдатам. Фільм мав також символічне значення для американців, які дуже болісно відчули наслідки війни в 60-70 роках… Після цього його кінокар’єра почала успішно розвиватися. Робін Вільямс неодноразово отримував престижні нагороди та відзнаки…

 

Що ж сталося з актором?

На прес-конференції , котра відбулася в місті Сан Рафаель, Каліфорнія 12 серпня 2014 року о 11:00 ранку за місцевим часом помічник шерифа округу Марін (Marin County) повідомив, що причиною смерті є гіпоксія організму (удушшя). Поліція вважає, що актор повісився на дверях у власному домі. Триває слідство…

Крім цього біля тіла актора знайдено ніж, а на його плечах сліди порізів. На даному етапі помічник шерифа лейтенант Кіс Бойд (Keith Boyd), заявив, що поліція не може багато сказати аж до закінчення слідства. Одним елементів розслідування буде прослуховування аудіо запису виклику служби «911» та встановлення, що насправді сталося з актором.

Достойменно відомо, що останній раз його бачили живим о 22:30 10 серпня 2014 року. Наступного дня о 11:45 служба екстреної допомоги 911 зареєструвала виклик… Медичний персонал прибув на місце події о 12 годині… Смерть офіційно констатовано о 12:02. Актор прожив 63 роки, здобув величезну славу та був одним з найпопулярніших комедійних акторів.

Відомо, що в 80-х роках актор мав проблеми з уживанням наркотиків та алкоголю. Однак після смерті його друга Джона Белуші (анг.- John Belushi), котрий помер від передозування на вечірці 5 березня 1982 року, Робін Вільямс вирішив вилікуватися від наркоманії і змінити свій стиль життя.

Однак в Голівуді ходять чутки, що це йому не дуже вдалося і він мусів лікуватися від наркозалежності та алкоголізму вдруге. Крім того, ті, хто його знав особисто подейкують, що актор останніми роками боровся з депресією… Поки що не відомо чи це стало причиною його смерті.

Очевидно те, що Америка шокована а з нею мільйони фанів актора. В Голівуді, на «Алеї слави» люди залишають плакати на яких виражають найщиріші співчуття. Відомі актори з моменту поширення інформації пишуть в Твіттері, що Америка втратила хорошого актора, який був взірцем мільйонів. Хай би там як, але більшість його фільмів стали класикою, яку приємно дивися не зважаючи на те, коли вони були зняті.

 

_____________________

Джерела: http://abcnews.go.com/Entertainment/robin-williams-apparently-committed-suicide-hanging/story?id=24947586

                         http://www.mainlinemedianews.com/articles/2014/08/12/main_line_times/news/doc53e9629c8c0de111603980.txt

                          http://www.hollywoodreporter.com/news/robin-williams-death-his-cocaine-724802

                         https://twitter.com/TheAcademy/status/498996314395246593

                          http://www.marinsheriff.org/uploads/854.pdf

                         http://blogs.babycenter.com/celebrities/robin-williams-dies-suicide-08112014-wife-death-remembrance/

Барак Обама санкціонує проведення авіаударів в Іраку. Текст промови

Промова англійською мовою: http://youtu.be/ax4a6cH1Wjs    07.08.2014

«Сьогодні, я прийняв рішення про початок двох операцій в Іраку: точкового бомбардування, ціллю якого є захист нашого, американського персоналу та гуманітарну допомогу, яка має сприяти захисту тисяч цивільних іракців, які перебувають в горах без їжі та води і знаходяться на межі смерті. Дозвольте мені пояснити суть заходів, які ми вживаємо і чому?

По-перше, в червні коли угруповання ІДІС[1] почало наступ в Іраку я сказав, , що Сполучені Штати Америки будуть готові цілеспрямовано діяти в Іраку, тоді коли і якщо ми вирішимо, що ситуація цього вимагає. За остатні дні, ці терористи продовжили просуватися вздовж Іраку і рушили на Ербіль[2], де наші дипломати та обслуговуючий персонал виконують свої обов’язки в консульстві, а військовий персонал консультує іракські війська. Щоб зупинити наступ на Ербіль, я наказав військовим розпочати точкове бомбардування конвоїв терористичного угрупування, якщо вони просуватимуться до міста. Ми плануємо залишатися пильними та вжити заходів, якщо терористичні угруповання загрожуватимуть нашому персоналу або об’єктам по всьому Іраку, включаючи наше консульство в Ербілі та наше посольство в Багдаді. Ми також забезпечуємо термінову допомогу іракському уряду та курдським військам, щоб вони могли ефективніше боротися проти угруповання ІДІС.

По-друге, після запиту іракського уряду ми почали операцію, котра має допомогти врятувати цивільних мешканців, що знаходяться в горах у скрутному становищі. Бойовики ІДІС «марширують» вздовж Іраку здійснюючи безжалісну кампанію проти невинних іракців… Ці терористи використовують варварські методи, особливо проти релігійних меншин включаючи християн та єзидів – малої, стародавньої релігійної секти. Незліченна кількість іракців була витіснена… Моторошні звіти описують, що ополченці ІДІС переслідують родини, проводять масові екзекуції, поневолюють жінок єзидів.

Протягом останніх днів єзиди: жінки,чоловіки та діти з району Синджару рятувалися втечею… і тисячі… можливо десятки тисяч зараз ховаються високо в горах з обмеженими запасами: без їжі, без води… Люди голодують і діти вмирають від спраги…

Тим часом, внизу армія ІДІС закликала до систематичного знищення всієї етнічної групи, що могло б призвести до геноциду. Отож, ці невинні родини зіткнулися з жахливим вибором: спуститися з гір і бути ліквідованими або залишитися і повільно вмирати від спраги та голоду…

Я раніше сказав, що Сполучені Штати не можуть і не повинні втручатися кожного разу, коли в світі з’являється криза, тож дозвольте мені бути щирим що до того, чому ми повинні діяти і діяти негайно! Якби ми зіткнулися з такою ситуацією, яку маємо в тих горах, де невинні люди зустрілися віч-на-віч з насиллям страхітливого масштабу і ми мали б мандат на допомогу… в цьому випадку, я подав запит до іракського уряду … і якщо ми мали б унікальну можливість допомогти уникнути різанини, я переконаний, що Сполучені Штати Америки не повинні були б «закривати» на це очі. Ми можемо діяти обережно і відповідально, що запобігти потенційному геноциду. От, що ми робимо в тих горах.

Тому я санкціонував точкове бомбардування, якщо виникне потреба допомогти армії Іраку, котра намагається пробити облогу гори Сінджар та захистити цивільних мешканців, що там перебувають. Щоб допомогти цим відчайдушним жінкам, чоловікам та дітям вижити американська авіація вже почала діяти скидаючи гуманітарну допомогу з літаків: їжу та воду!

Раніше, цього тижня один житель Іраку з цього регіону волав на весь світ, що ніхто не береться допомогти. Отож сьогодні Америка їм допоможе! Ми також консультуємося з іншими країнами та Організацією Об’єднаних Націй закликаючи до дій для вирішення цієї гуманітарної кризи.

Я знаю, що багато з вас виправдано стурбовані будь-якими військовими діями в Іраку, навіть обмеженим бомбардуванням, як це. Я це розумію! Балотуючись на цю посаду, я обіцяв закінчити війну в Іраку і повернути наших солдатів до дому. І ми це зробили. Будучи головнокомандуючим, я не дозволю втягнути Сполучені Штати у ще одну війну в Іраку.

Отож, незважаючи на те,що ми підтримуємо іракців, які воюють проти терористів, американські бойові частини не повернуться до Іраку воювати. Тому, що не існує американського військового розв’язання масштабної кризи в Іраку. Єдиним довготривалим вирішенням є примирення в іракському суспільстві та зміцнення іракських сил безпеки.

Однак ми можемо і повинні підтримувати сучасні сили, корті можуть принести стабільність Іраку. Тож, якщо ми здійснимо ці дві місії, ми продовжимо шукати широку стратегію, котра дозволить іракцям протистояти кризі. Лідери Іраку повинні об’єднатися і створити новий уряд, який представлятиме законні інтереси всіх іракців і тоді вони зможуть дати відсіч угрупованню ІДІС.

Іракці вибрали нового президента, нового спікера парламенту і шукають консенсусу щодо нового прем’єр міністра. Це прогрес, котрий повинен відбуватися далі незважаючи на дестабілізацію спричинену терористами, котрі користуються тим, що в іракському суспільстві існують протиріччя.

Колу в Іраку буде новий уряд, Сполучені Штати та інші країни регіону співпрацюватимуть з ним, збільшуючи підтримку котра допоможе справитися з гуманітарною кризою та антитерористичним викликом.

Країни-сусіди Іраку не зацікавлені в цих жахливих стражданнях чи нестабільності. Тож, ми продовжимо працювати з прихильно наставленими країнами та союзниками: щоб допомогти біженцям знайти притулок, їжу та воду, яка їм так потрібна та щоб допомогти іракцям відбити навалу угруповання ІДІС.

Кілька сотень американських радників, яких я наказав відправити в Ірак, продовжать визначати, що ще ми можемо зробити, щоб допомогти тренувати, радити та підтримувати наступ іракських військ.

Я консультувався з Конгресом, щодо прийнятого сьогодні мною рішення. Ми далі співпрацюватимемо в такому темпі.

Мої співвітчизники - американці! Світ стоїть перед багатьма викликами… І коли Америка ніколи не була в стані виправити все те, що неправильно, Америка зробила світ безпечнішим і процвітаючим місцем. Наше лідерство необхідне, щоб гарантувати світову безпеку і процвітання, на яке покладатимуться наші діти та внуки. Ми робимо це для того, щоб відновити головні принципи. Ми робимо все те, що необхідно, що захистити наших людей…

Ми підтримуємо наших союзників, коли їм загрожує небезпека. Ми очолюємо коаліцію країн, які підтримують міжнародні норми. Ми намагаємося залишатися вірними істинним цінностям, фундаментальна суть яких полягає на тому, що частиною життя людини має бути свобода та гідність . Вони є спільними для всіх людей де б вони не знаходилися. Ось чому люди по всьому світу дивляться на Сполучені Штати з надією, що вони очолюватимуть світ. Ось чому ми це робимо!

Дозвольте мені закінчити запевняючи вас, що не існує рішення, яке я розглядав би серйозніше ніж використання військової сили. За останні кілька років, ми повернули переважну більшість американських солдатів до дому з Іраку та Афганістану. Я обережно розглядав заклики щодо використання військової сили тому, що Америка в своєму арсеналі має інші механізми ніж військова сила. Ми можемо керувати силою нашої дипломатії, економіки та нашими ідеалами. Але коли є небезпека для американських громадян, ми вживаємо заходів – це моя відповідь, як головнокомандуючого. І коли багато тисяч цивільних зіткнулися з небезпекою, котра загрожує їм бути стертими з лиця землі, а ми маємо можливість щось зробити, ми це зробимо. Це наша відповідальність, як американців. Це перевага американського лідерства. Це те, ким ми є.

Отож, цього вечора дякуємо чоловікам і жінкам в уніформах, особливо нашим хоробрим пілотам, котрі літають над Іраком для захисту наших співвітчизників і рятують життя великій кількості жінок, чоловіків та дітей, з якими вони ніколи не зустрінуться. Вони представляють американське лідерство в найкращому світлі. Як нація, ми повинні ними пишатися і бути прихильними щодо твердого рішення нашої країни відстояти власну безпеку та гідність наших побратимів - людей.

Боже благослови закордонний контингент! Боже благослови Америку!»

---

[1] Ісламська держава Іраку та Сирії, яку також називають Ісламська держава Іраку та Леванту (ІДІЛ), анг. ISIS - Islamic State of Iraq and Syria.

[2] іракське місто на півночі Іраку.

Про популярність авіаподорожей в США

На сьогоднішній день літак – це один з найшвидших та як пишуть оглядачі найбезпечніших способів пересування. Завдяки цьому виду транспорту можна потрапити куди завгодно протягом декількох годин. Незважаючи на це частину людей лякає той факт, що завжди існує небезпека, що переліт може закінчитися не так, як очікувалося.

В Сполучених Штатах Америки перельоти – це дуже поширений спосіб пересування, крім того, що білети не такі вже й дорогі. Треба також мати на увазі, що США – це досить велика країна, а мобільність населення теж на високому рівні. Багато хто подорожує літаком в справах, адже представляє інтереси якоїсь компанії. Це не тільки стосується юристів та адвокатів, генеральних директорів та менеджерів середньої ланки, а й звиклих керівників та торгових представників. Та не всі клієнти авіакомпаній належать до вище перекислених груп людей. Досить велика частина населення подорожує в туристичних цілях.

Вони відвідують не тільки країни західної Європи, Які для американцем є чимось особливим, але також і Азію та Єгипет. Коли в минулому 2013 році, який для світової економіки виявився дуже важким, в Туреччині почалися протести, які переросли в сутички з поліцією, авіакомпанії занепокоїлися, що менше людей користуватиметься їхніми послугами в тому регіоні. Щоб вирішити цю проблему, вони робили рекламу безпечних туристичних подорожей до Туреччини. Вона полягала на тому, що в американських бізнесменів (або підставних акторів), які знаходилися поза США брали інтерв’ю і питали чи країна де вони перебувають безпечна, а ті відповідали, що так і запрошували своїх співгромадян переконатися…

Туристи зі Сполучених Штатів подорожують не тільки до Азійських країн але й до Південної Америки. Часто польоти відбуваються до Мексики, де громадяни США люблять відпочивати через низькі по їхнім міркам ціни та відносно добре обслуговування.

Незважаючи на це, переважна більшість перельотів пов’язана з бізнесом. Однак навіть це не допомогло призупинити «Цунамі» вилучення з ужитку старших літаків, які компанії просто списують на металобрухт. Вважається, що якщо хтось в цьому році літав на омріяну відпустку і це через 10 років схоче це повторити, то існують великі шанси, що літак на якому відбувався переліт буде списаний. Це сталося б не тому, що літак був старий, небезпечних чи почав псуватися, а тому, що компанії стараються змінювати літаки частіше. На думку представників Асоціації переробки флотилії авіалайнерів (анг.- Aircraft Fleet Recycling Association) в найближчому майбутньому авіакомпанії будуть списувати майже 1000 літаків кожного року. Це буде хорошою можливістю заробити для компаній, що займаються переробкою авіаційних частин, а вони в свою чергу не допустять забруднення натурального середовища.

Що ж стало причиною такої тенденції? На думку Ричарда Брауна (Richard Brown) – представника консалтингової компанії з Ферфаксу (Вірджинія [анг.- Fairfax, Virginia]) ICF International Principal, саме «демографічні зміни, які наступлять до того моменту, коли експлуатація окремого літака стане невигідною, низькі процентні ставки, високі ціни на паливо, поява нових моделей змушують авіакомпанії «списувати» велику кількість літаків на металобрухт, в той час, коли нові технології та обсяги продукції стимулюють ці процеси».

Звалище списаних літаків Б-52 в Аризоні

Списаний Boeing 767-200 в Mojave Airport, Каліфорнія

За словами головного менеджера, що займається стратегічними питаннями в сфері натурального середовища (анг.- Managing Director of Environment Strategy) компанії Boeing Commercial Airplanes - Джулії Фелгер (анг.- Julie Felgar) «Зняття літаків з експлуатації та відправка їх на переробку – це слушна нагода для авіакомпаній замінити їх новими, сучаснішими моделями. Вона набагато краща, ніж було б рішення просто їх завести на звалище в пустелі». Йдеться про величезні звалища списаних літаків, які знаходяться південно-західних штатах США такий як: Mojave Airport в Каліфорнії, Kingman Airport в Аризоні в т.д.. Ці авіа звалища в США називають «Кладовищами літаків» (Aircraft Boneyards).

Протягом найближчих 10 років стане видно чи нові технології допоможуть утилізувати всі ці виведені з експлуатації літаки і допомогти очистити середовище.

Америка та проблеми в Іраку

Повертаючись до теми “Що сталося в Іраку і далі відбуватиметься, коли американська армія повністю залишить країну?” варто сказати, що історія продовжується не на користь іракської армії і встановленого Америкою уряду. Минулого тижня, моджахеди – борці за класичні мусульманські цінності, які в більшій мірі є неприйнятними в сучасному західному світі, захопили іракське місто Мосул (анг.- Mosul) і далі рухаються до Багдаду.

Чому частина місцевого населення підтримує моджахедів і воює проти армії власної країни? Ця ситуація дуже пригадує події в одній і пострадянських країн, де частина місцевого населення будучи в державних структура не тільки перейшла на сторону терористів, але прихопила з собою військову техніку та озброєння. Вся проблема в цінностях!

У випадку Іраку місцеві мусульмани з дитинства вчаться своїх цінностей і більша частина з них фанатично їм віддані. Іракська армія сформована американським урядом за допомогою прямих інвестицій, тобто закупу сучасної техніки, навчання офіцерів, створення відповідної інфраструктури, сприймається як щось “чуже”, як частина впливів “ворога”. Зі сторони моджахедів американська інвазія – це агресія на арабську країну, що стала результатом між іншим накидання американських цінностей - західної цивілізації. Для відданих своїм переконанням арабів – це зло, що спричиняє моральне загнивання. Відповідно з ним треба боротися, а тому частина місцевого населення проти іракської армії, як проти ворогів та зрадників, що продалися за гроші.

А ті, особливо добре не воюють, вони тільки мають техніку останніх зразків. Подібна ситуація вже зустрічалась раніше підчас іншої війни, про яку можна прочитати в статті “Що сталося в Іраку і далі відбуватиметься, коли американська армія повністю залишить країну?”. Важливо додати, що сучасне протистояння відбувається поміж діючою владаю Шиїтів на Сунітами, які виступають в ролі повстанців.

Щодо ситуації в пострадянській країні, то там теж наступив конфлікт цінностей за подібним сценарієм, з тією різницею, що там немає мусульманів, а питанням віросповідання відводиться дуже мало місця, якщо відводиться взагалі. Головна проблема – це сфера впливів, механізмом якої є переконання.

Підчас подій в Мосулі, іракська армія почала програвати бій (десь ми все це чули – див. Що сталося в Іраку і далі відбуватиметься, коли американська армія повністю залишить країну), вони вислали до американської армії запит про вогневу підтримку з повітря. За даними інформаційного порталу news.yahoo.com екс-командуючий ЦРУ (анг.-CIA) – генерал Девід Ховелл Петреус заявивив, що США не повинні втручатися в шаїцько-суніцький конфлікт на військовому рівні, але якщо з’явиться така потреба, то потрібно підтримати уряд Іраку в боротьбі проти екстремістів. Він також зазначив, що політика, яку проводить керівництво в Багдаді повинна бути радикально змінена.

В американські пресі зараз інтенсивно обговорюють події в Іраку, а особливо захоплення міста Мосул та ганебний відступ іракської армії. За словами місцевих очевидців офіцери втікали першими, або вживаючи військових термінів – відступали першими залишаючи солдатів на полі битви. Деякі політики, як Гілларі Клінтон критикують уряд Іраку, як недієздатну владу[1] та вважають, що американські війська мають бути присутні в цій країні[2], а інші вважають, що уряд мусять піти у відставку.

На закінчення варто додати, що війська США залишили Ірак в 2011 році, коли Президент Брак Обама виконав свою обіцянки виборцям. Вважається, що протягом війни в Іраку в період від 2003-2011 (8 років) загинуло близько 4,5 тис. солдатів США і витрачено мільярди доларів платників податків (анг.- tax dollars).

---

[1] http://www.politico.com/story/2014/06/hillary-clinton-iraq-107845.html

[2] http://www.thedailybeast.com/articles/2014/06/18/hillary-clinton-pushed-obama-to-keep-troops-in-iraq.html

Рейтинг популярності президентів Америки

Нещодавно канал NBCNEWS опублікував результати опитування зареєстрованих  виборців (репрезентативна проба 1031 особа). Воно показало, що за останніх 25 років громадяни Америки в тій чи іншій мірі захоплюються президентами а рейтинг вигадає наступним чином: 

1. Білл Клінтон (Bill Clinton) - 2 Каденції: 1993–1997; 1997–2001 - 42%;

2. Барак Обама (Barack Obama) - 2 Каденції: 2008-2012; 2012-2016 – 18%

3. Джордж Вокер Буш (George W. Bush) – 2 каденції 2000-2004; 2004-2008 – 17%;

4. Джордж Герберт Вокер Буш (George H. W. Bush) [старший] – 1 каденція 1989–1993 – 16%.

 

Варто також брати під увагу, що в Америці канали часто показують ситуацію з перспективи лібералізму або консерватизму. Канал NBC являється ліберальним, в той час як FOX консервативним.

Велика печатка Сполучених Штатів. ч.2

Традиція «Великих печаток».

В VII-IX століттях слова король і держава були тотожними, адже держава не могла існувати без монарха, а монарх не міг жити без влади. Підписуючи угоду про торгівлю, перемир’я та інші не менш важливі на міжнародній середньовічній арені речі, король мусів поставити свою печатку. Вона не тільки була частиною юридичних формальностей але й давала змогу розпізнати представнику якої династії належить підпис.

Нікому не секрет, що аристократичні родини мали власний герб і девіз, який характеризував їх рід. Жоден аристократ, лицар чи дворянин не міг мати власного герба без дозволу короля, незважаючи на своє багатство. Вони його могли отримати виключно за важливі заслуги перед королівською родиною або країною, а також як спадок. В ті часи походження мало велике значення, що пізніше і стало причиною французької революції, бо міщанство не зважаючи на свої фінансові успіхи не трактувалося на рівні з аристократичними родинами (навіть, якщо ті були у важкій фінансовій ситуації).

Щасливим власником першої «Великої печаті» став англійський король Джон (1199-1216) – це був перший випадок, коли в англійській мові королівську печатку почали навивати «великою» (The Great Seal). Хибно можна було б думати, що назва пов’язана з її розмірами, однак виявляється, що справа набагато простіша.

В тогочасному англійському суспільстві не тільки король мав печатку, а також і палата лордів (King's Chambers). Вони її використовували для підписання різних документів, вирішення законодавчих та торгівельних справ. Її називали «малою державною печаткою» (Privy seal). Щодо до фізичних розмірів, то інструменти практично не відрізнялися, але печатка короля була на багато «більшою» з юридичних міркувань, адже в нього була абсолютна влада в країні. Звідціль і походить назва «Велика печатка» (Great Seal).

Після проголошення незалежності, Сполучені Штати Америки почали розвивати капіталізм та демократію, де люди вирішували політичні питання шляхом голосування, а тому про монархію, де король вирішує все не могло бути і мови. Однак державна печатка була потрібна для документів і договорів. Крім того, вона була незамінним атрибутом суверенності і державності.

Як вже загадувалося раніше (див. Велика печатка Сполучених Штатів. ч.1) Конгрес вирішив створити державний атрибут на основі вже існуючої ідеї, залишилося тільки вибрати символи країни на створити державну печатку.

Щодо назви «Велика печатка», то в англійській мові вона вже існувала, її просто почали вживати в Америці, але за відсутності палати лордів такого словосполучення як: «Мала печатка» в США немає.

Велика печатка Сполучених Штатів. ч.1

Після підписання Декларації про Незалежність 4 липня 1776 і появи нової країни на потрібно створити решту атрибутів держави. Герб – це той елемент без якого не може обійтися жодна країна. Тож ж самого дня, перед тим, як розійтися Континентальний Конгрес (Continental Congress) прийняв резолюцію в якій:

«Вирішено, що доктор [науковий ступінь] Франклін, містер Дж. Адамс та містер Джефферсон будуть членами комітету, який розробить проект держаної печаті Сполучених Штатів Америки»[1]

Невипадково, саме цим людям – еліті американського суспільства довірили настільки відповідальний проект. Справа в тому вони та ще чотири особи (Александр Гамільтон, Джон Джей, Джеймс Медісон та Джордж Вашингтон)[2] підписали Декларацію про Незалежність і вважаються Батьками-засновниками США[3].

В ті часи, кожна країна мала власний герб і печать, яку ставили на офіційних міжнародних угодах та деклараціях. Для щойно проголошеної молодої країни печатка була необхідна, як доказ суверенності нації. Знадобилося 6 років та зусилля 14 осіб, щоб 20 червня 1782 року з’явився офіційний герб-печать Сполучених Штатів Америки.

Перші крокі цього проекту були важкі та вимагали багато нових інноваційних ідей.

                                   Проект герба 1776 року

Перше засідання:

Головним викликом для розробників першого проекту було питання як зобразити незбагненні принципи та ідеї? Над цим питанням думали за словами американських істориків 3 найрозумніші особи епохи Просвітництва, яких власне призначив Конгрес. Вони намагалися поєднати Біблійні та класичні мотиви включаючи такі поняття, як: «Діти Ізраїлю в пустелі», «Суд над Геркулесом» і т.д.. Після багатьох спроб, вони вирішили звернутися за допомогою до професійного художника – П’єра Ужена Сіміт’єра (Pierre Eugène du Du Simitiere), який знався на геральдиці (мистецтво створення гербів) та досвід їх створення для багатих аристократичних сімей.

Після загальних консультацій та співпраці вирішено, що на печаті-гербі мусять бути такі елемент, як: Око Божого провидіння (Eye of Providence), дата проголошення незалежності та девіз країни написаний латинською мовою: „E pluribus Unum” (один із багатьох).

Проект передано на розгляд Конгресу - 20 серпня 1776 року, який остаточно ніколи не був розглянутий.

---

[1] Resolved, that Dr. Franklin, Mr. J. Adams and Mr. Jefferson, be a committee, to bring in a device for a seal for the United States of America

[2] Alexander Hamilton, John Jay, James Madison, and George Washington

[3] Founding Fathers of the United States

Американський патріотизм

 

В попередніх статтях З історії Манхетена. Частина І, З історії Манхетена. Частина ІI ми порушували тему емігрантів, утікачів та охочих розпочати нове життя. Власне ці люди творили  американське суспільство, його історію,  розвивали країну.

Вважається, що головними елементами існування країн є: історичні традиції, культура, мова, релігія. 

В майбутніх Сполучених Штатах Америки це виглядало так: частина емігрантів, котрі поїхали до “нового світу” за кращим життям походили з різних країн, говорили різними мовами, мали різні віросповідання, однак культура була дещо подібна – європейська на основі християнських цінностей. Крім того, найбільше колоній на території сучасної Америки мали Британці, офіційною мовою була – англійська. Це власне те, що об’єднувало більшість мешканців. Щодо історичних традицій, то вони сформувалися в тракті: 1) проживання на спільній території зі специфічними природними умовами; 2) вирішення  спільних проблем і викликів.

Жодне суспільство не може обійтися без спільної культури, адже вона є суттю його існування. Поділене суспільство не може сформувати повноцінну міцну державу. В Сполучених Штатах Америки англосакську культуру визнали домінуючою і вона стала тим “хребтом” на якому зараз побудована найміцніша країна світу.

З мовою ситуація виглядала дуже просто, адже до моменту появи на політичній карті світу нової країни  англійська мова була чи не найпоширенішою мовою на континенті, не рахуючи іспанську та португальську, котрі поширювалися Південною Америкою. Щодо заплутаних мовних ситуацій, які були в Нью-Йорку, то вони теж були вирішені на користь англійської мови. Що стосується штату Луїзіани – французької колонії, то вони, як личить особам французького походження до останнього моменту намагалися зберегти французьку мову на адміністративному рівні, однак і їм довелося погодитися зі статусом англійської мови, як державної. Незважаючи на це, меншини або емігранти навіть тепер мають право говорити своє мовою, однак це не звільняє їх від того, щоб знати англійську на достатньому рівні, щоб могти проживати і працювати в США.  

Релігія. Після того, як в XVI-XVII століттях  Європу охопили релігійні міжусобиці та війни, більшість реформаторів-протестантів та сект, що з’явилися протягом цих неспокійних часів шукали місця, де вони змогли б збудувати спільноти, на основі своїх цінностей та уникнути переслідування. Хорошим та багатообіцяючим місцем виявилася територія в Північній Америці. Там вони почали колонізацію поступово витісняючи місцевих мешканців – індіанців. Однак пізніше, на східне узбережжя почала прибувати різноманітна публіка: злочинці, колишні раби та бідні емігранти. Протестанти та закриті секти мусіли залишити східну частину країни та поступово просуватися на захід… Одним словом, пізніше коли почала зароджуватися державність, виявилося що різні групи мають різну думку щодо релігії. Детальніше про це можна дізнатися в серії статей під назвою  Релігія в американському суспільстві. Частина 1-12.

Щоб уникнути конфронтацій та релігійних воєн, як це було в Європі,  в перших 10 поправках до Конституції США, що відомі під назвою Білль про права і набрали чинності 15 грудня 1791 року, йдеться між іншим про те, що Конгрес США не буде втручатися в справи релігії та віросповідання сповідуючи чи забороняючи яку не-будь з них.

Головні елементи державності перебували в постійній взаємодії створюючи таким чином так звану американську самосвідомість. В самій країні такий модель створення нації називають  плавильним котлом (melting pot). В такій багатокультурній країні, де більшість емігрантів походить з різних культур, патріотизму (від  латинського слова “patrís” – вітчизна, або грецького “πατρίς” – земля батька), на основній якійсь ідеї не збудуєш, адже кожному рідне і правильне щось своє.

Як же ж вирішити таку складну ситуацію? А виявляється це можна зробити дуже просто: протягом досить довгого проміжку часу проживання на спільній території без зовнішнього втручання, в спільних соціально-економічних умовах суспільство розвивається, твориться його історія і так з`являються спільні історичні традиції. В постійному бурхливому потоці взаємодії шліфується культура, розвивається і доповнюється новими термінами і поняттями мова в той час, коли не зважаючи на те, що в США люди самі вирішують до якої конфесії належать (хоча на даний момент збільшується кількість католиків див. Релігія в американському суспільстві. Частина 2) релігія залишається важливим елементом американського суспільства.

Стільки елементів і всі важливі. А як же ж патріотизм? На чому він збудований? Відповідь проста і банальна – на мінімальних умовах співіснування на спільній території, що вимагає від громадян дотримуватися законів (бути законослухняним), знати державну мову, а також головні атрибути держави такі як гімн і т.д.. Це те, що називається Конституційним патріотизм (поняття, яке впровадив та розповсюдив німецький філософ Юрґен Габермас (Jürgen Habermas)).  Крім того, американський патріотизм не з’явився на пустому місті – це результат багатьох соціокультурних змін і прогресу, що відбувався протягом більше ніж 200-сот років.  На відміну від країн з активною ідеологічною пропагандою, конституційний патріотизм прийнятний для мультинаціональних країн. В США він підживлюється не ідеологією, а переконанням і реальним підтвердженням того, що країна є найкращою з поміж усіх країн на світі.

Не зважаючи на етнічне коріння або минуле предків-емігрантів кожен може стати американцем.  Проте є ті, чиї предки приїхали 200 років тому, і  ті, хто зробив такий крок 20 років тому – всі вони громадяни-американці, однак по відношенню до Національної Безпеки (National Security) вони виглядають по різному. Вважається, що останні ще не осіли і можуть бути небезпечними, тому ФБР (FBI) або інші служби за ними придивляються.

Щодо тих громадян чиї предки прибули до США багато століть тому, то вони проявляють свій патріотизм люблячи свою країну, а не якісь окремі цінності (як на приклад, культуру окремих етносів, їхні традиції, можливо мову). Саме це змушує тисячі молодих людей добровільно іти служити до армії, як вони самі кажуть “служити для своєї країни”. 

Вищесказане не означає, що в США легке і безпроблемне життя а всі люблять і чекають на емігрантів. Теоретично так звані “рівні шанси” були можливі за часів відкриття і дослідження Америки. Але  навіть і тоді всі не мали ідеально рівних шансів на гідне життя. Не зважаючи на те, що на сьогодні США – це країна де неозброєним оком видно цивілізаційний прогрес, бути там іммігрантом – це важкий життєвий виклик і не кожен з ним справляється. Світова історія знає багато випадків типу: “з грязі в князі”, але ще більше існує неописаних історій бідний емігрантів, які в надії на краще життя знайшли більше проблем ніж мали раніше і перейшли “з грязі в ще більшу грязь”. Однак в таких ситуаціях життя, як лотерея ніколи не знаєш коли можна виграти…