Федеральна Резервна Система–Центральний банк США

У Сполучених Штатах Америки розробкою дизайну, друком грошових банкнот та фінансових облігацій займається підрозділ Міністерства фінансів США (United States Department of the Treasury) - Бюро гравірування та друку (анг.- Bureau of Engraving and Printing). Його засновано 29 серпня 1862 року.

Купюри, які воно друкує вважаються легальним платіжним засобом на території країни та поза нею, а також являється так званою федеральною валютою (анг.- Federal Reserve Note) про що свідчить напис на банкнотах. Вони заходиться в обігу в федеральній системі (анг.- Federal Reserve System, неформальна назва - FED) Америки. Її створення відбулося в 1913 році відповідно до Закону про Федеральний Резерв (анг.- Federal Reserve Act). Коли Конгрес США створював цю систему бралася під увагу перш за все стабільність та надійність структури, як могла б зміцнити американську економіку, банківську систему та забезпечила країні розвиток.

Федеральна резервна система - це незалежна фінансова організація в уряді США, котра отримує свої повноваження від Конгресу, а її грошова політика повинна бути схвалена президентом. Це відповідник центрального банку в інших країнах. До її складу входять 12 регіональних приватних банків, Рада керуючих, яку призначає президент та Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку США.

Передумовою її створення в 1907 році, була фінансова паніка, яка з’явилася в результаті неплатоспроможності кількох банків з Нью-Йорку. Після цього, населення перестало довіряти банкам, що призвело до зменшення їх депозитів та негативно вплинуло на економіку країни.

Президент на Kонгрес вирішили, що Америка потребує систему, котра забезпечила б стабільний економічний розвиток.

Місцезнаходження Джекіл-Айленд 

На острові Джекіл- Айленд (Jekyll Island) неподалік берегів штату Джорджія зібралися американські політики та фінансисти. Там вони створили ескіз так званого плану Олдріча (Aldrich plan), який пізніше переріс в створення Федеральної Резервної системи (ФРС).

Зібрання продовжувалися до 1910 року,після чого в 1913 році Президент Вудро Вілсон підписав Акт про створення Федеральної Системи (анг.- The Federal Reserve Act). Головною ідеєю було те, що США був необхідний центральний банк, що підлягав би ревізії уряду але працював незалежно. Завдяки його створенню з’явилася можливість утримувати добрий стан економіки та усунути впливи короткотермінових політичних інтересів.

Однак, Федеральних резерв не має всіх механізмів, щоб підтримувати стабільному темп економічного розвитку. Це робота не для однієї організації. Крім того, існує різниця між монетарною та фіскальної політикою. Перша з них перебуває під юрисдикцією Федеральної резервної системи , котра займається задоволенням попиту на фінансові засоби. Другою з них займається Конгрес, котрий використовує податки та зміни витрат для впливу на економіку. І таким чином врівноважується фінансова ситуація в країні.

Федеральний резерв підтримує економіку стабільною та зростаючою. Це позитивно впливає на кон’юнктуру ринку (попит та пропозицію) та сприяє зростанню економіки країни. Адже якщо економіка в поганому стані, люди бояться витрачати гроші, що призводить - мінімум до застою, а максимум до занепаду.

В наш час, Федеральна резервна система складається з: Ради Керуючих (анг.- Board of Governors), котра знаходиться у Вашингтоні (округ Колумбія) та 12-ти федеральних резервних банків.

 

 

 

Зібрання відбуваються майже кожні 6 місяців. На них присутні Рада Керуючих та президенти резервних банків . Вони обговорюють та визначають напрямок монетарної політики. Ці зібрання називаються Federal Open Market Committee (FOMC).

Федеральна резервна система виконує 3 головні завдання (їх в США жартома називають «три ніжки Федерального резервного стільця» анг. -Three legs of the Federal Reserve stool):

- визначає монетарну політику;

- приймає рішення щодо грошового потоку;

- визначає кредити для американської економіки.

Завдяки нагляду та регуляції діяльності банків посилюється безпека та стійкість фінансової системи.

ФРС також виконує функції банку для депозитних інститутів (що мають право приймати вклади та депозити (анг.- Depository Institution)) та для федеральної влади. Все це допомагає ефективно працювати платіжній системі.

В критичній ситуації вона може бути кредитором (lender of last resort) для банків, яким необхідно взяти кредит, адже банкрутство хоча б одного них може поставити під загрозу всю банківську систему США.

Завдяки трьом функціям резервна система стримує ризик, що може з’явитися на фінансових ринках та з 1977 року виконує додаткові функції визначені Конгресом такі, як:

- забезпечення стабільних цін;

- сприяння повному чи максимальному працевлаштуванню.

Таким чином, ФРС виходить на зустріч потребам в фінансової системи та економіки, що виникають в результаті світових змін.

Федеральна резервна система поділена на округи і кожен банк має власну літеру, яку можна знайти на купюрах:

A: Boston - Federal Reserve Bank of Boston -1

B: New York - Federal Reserve Bank of New York – 2

C: Philadelphia - Federal Reserve Bank of Philadelphia – 3

D: Cleveland - Federal Reserve Bank of Cleveland – 4

E: Richmond - Federal Reserve Bank of Richmond - 5

F: Atlanta - Federal Reserve Bank of Atlanta – 6

G: Chicago - Federal Reserve Bank of Chicago – 7

H: St. Louis - Federal Reserve Bank of St. Louis – 8

I: Minneapolis - Federal Reserve Bank of Minneapolis – 9

J: Kansas City - Federal Reserve Bank of Kansas City – 10

K: Dallas - Federal Reserve Bank of Dallas – 11

L: San Francisco - Federal Reserve Bank of San Francisco –12

 

 

Контроверсія

 

Однак існує думка, що не все так добре працює як здається. Існують певні контроверсійні ствердження. Вони особливо поширені після кризи 2008 року.

Вважається, що фінансова система Америки все більше і більше заглиблюються в борги. Це означає, що якщо США потрібні гроші, то країна не друкує їх на підставі наявного золотого запасу, а випускає довготермінові казначейські облігації.

Федеральна резервна система їх купує і платить грошима, котрі не мають вартості в золоті, адже країна зацікавлена вливаннями до казни. Таким чином, з’являється кредит на виплату якого немає і ніколи не буде грошей.

Дилерами в тракті цих операцій виступають провідні фінансові інституції. Отримані доходи вони віддають на зберігання до власних банків. Федеральні правила вимагають, щоб в резервах знаходилося тільки 10% депозиту, а решта - 90% може бути використана на кредити.

На приклад, довгострокова казначейська облігація коштує 1000 доларів. Після її покупки, банк залишає в своєму резерві 10%, тобто 100 доларів, а 900 призначає на кредити, однак вважається, що в депозиті знаходиться 1000 доларів.

Коли хтось з клієнтів бере кредит на 900 доларів, то він отримує по суті нову валюту – непідкріплену золотом. Таким чином замість 1000 доларів з’явилося 1900. Цей грошовий потік, що з’являється «на пустому місті» називають фідуціальними грошима (від лат. fides – віра), адже їх вартість побудована на переконанні, що це впливова валюта. В якому році США відмовилися від золотого стандарту див.: Історичні пам’ятки на доларах США. Сто доларів

За отримані гроші клієнт щось купить, а продавець перечислить їх на свій рахунок. Банк знову залишить 10% в резервах, а решту призначить на кредити. Пізніше процес знову повториться… В певному моменті зростання резервів та депозитів призводить до того, що з отриманих 1000$ непідкріплених золотом з’являється 10000$. Це призводить до знецінювання валюти. Відповідно чим більше таких грошей в економіці, тим більше знецінюється грошова одиниця. В наш економісти занепокоєні, що з 1913 року долар втратив аж 95% своєї вартості. Власне такий стан речей – це причина фінансових криз останніх десятиліть.

Історичні пам’ятки на доларах США. Сто доларів

Валюта США є найбільш поширеною та розпізнавальною валютою в світі. До 1971 року, коли Президент Річард Ніксон відмовився від золотого стандарту, який гарантував обмін грошей на золото, кожен міг обміняти 35 доларів в Міністерстві Фінансів США та отримати унцію золота. Після 70-х років валюта перестала бути підкріпленою золотом, однак його запаси після ІІ Світової Війни (європейських країн включно) зберігаються в Сполучених Штатах Америки.

В цій статті йтиметься не стільки про долари, скільки про туристичні, національні пам’ятки та осіб що на них зображені. Банкнота вартістю 100 доларів є однією з найпопулярніших і найбільш бажаних купюр. Її розпізнають майже всі, навіть у найбільш віддалених куточках світу. В фільмах часто показують кейс наповнений пачками купюр, що підкреслює заможність його власника та величезну грошову вартість. Але що ж зображено на 100 доларах?

З однієї сторони (анг.-obverse) на них знаходиться портрет Бенджаміна Франкліна, котрий був державним діячем, винахідником та дипломатом, але ніколи не був в Білому Домі на посаді Президента США. Взагалі в обігу існує 2 банкноти на яких зображені важливі в американській історії діячі, котрі так ніколи і не приміряли президентське крісло. Друга з них – це купюра вартістю 10 доларів, із зображенням одного і «батьків-засновників» Америки – Александра Гамільтон – політика, секретаря генерала Джорджа Вашингтона, а пізніше міністра фінансів.

Повертаючись до зображення Бенджаміна Франкліна варто сказати, що з’явилося воно на банкнотах в 1914 році та символізувало працю, заможність, Америку, мир та комерцію. Перед цим, на купюрі були різні особистості та зображення. На приклад в 1863 році на них був зображений орлан білоголовий, в 1880 році – 16-й Президент Авраам Лінкольн, в 1878 – 5-й Президент Джеймс Монро, в 1922 р. – сенатор від штату Міссурі – Томас Харт Бентон. Однак 1882-1934 роках банкноти були сертифікатом, що засвідчував право власності на золото в банку, а не паперовими грошима в сучасному розумінні цього слова.

Дизайн 100-то доларової купюри з зображення Бенджаміна Франкліна залишався незмінним до 1996 року, коли з міркувань підвищення захисту Міністерство Фінансів США вдосконалило дизайн та дещо змінило вигляд купюри.

З другої сторони (анг.- reverse) банкноти зображено Індепенденс-холл (укр..- Будинок Незалежності, анг. - Independence Hall). Будівля знаходиться в Філадельфії, штат Пенсільванія і відома тим, що в ній зібрався другий Континентальних Конгрес, на котрому підписано Декларацію Незалежності. Архітектура будівлі виконана в георгіанському стилі і побудована протягом 1732-1753 років. Проект створено Едундом Вуллі (анг.- Edmund Woolley). Планувалося, що будівля буде будинком уряду Пенсільванії, і ніхто навіть не підозрював, що саме в ній відбудеться настільки важлива подія для США. Вона побудована з червоної цегли, на її вежі знаходиться годинник, який власне на стодоларовій купюрі старого зразка показує 14:22, а на новій 10:30. В 1800-х роках вежу було видно з великої відстані, що дозволяло людям дізнатися котра година.

Дзвін Свободи

В Індепенденс-холл знаходився Дзвін Свободи. Перший раз він продзвенів 8 липня 1776 року закликаючи людей до зібрання коло будівлі, де мало відбутися публічне читання Декларації Незалежності. Достойменно не відомо, коли на ньому з’явилася тріщина. Вважається, що це відбулося в період від 1817-1846. Перший спогад про це, занотовано 22 лютого 1846 року, коли в переддень святкування дня народження Джорджа Вашингтона він дзвонив кілька годин на день.  В 1976 році дзвін перенесено до спеціального павільйону неподалік Індепенденс-холл.

В наш час будівля є частиною Національного Історичного Парку Незалежності, а також занесена до Світової Спадщини ЮНЕСКО американського континенту.

Зовнішня політика США на близькому сході

 

В попередніх статтях ми вже писали, що після того, як американські солдати залишили Ірак, в країні почалися сутички між екстремістами та армією країни, котра програє бої. Вчора втрачено чергове місто – Талль Афар (Tall Afar). Це історичне дежавю все зустрічалося в історії раніше – див.  Що сталося в Іраку і далі відбуватиметься…

Держсекретар США – Джон Керрі поїхав в Багдад швидко допомогти сформувати новий уряд, що має запобігти так званій «сектантській війні». Керрі зустрівся прем’єр міністром Іраку Ноурі Малікі (Nouri Maliki) та головним мусульманином шаїтів, а також курдськими лідерами. Ця зустріч – є однією з найважливіших з того моменту, як почалася криза в Іраку.

У США багато політиків вважають, що саме міжусобиці в уряді на етнічному тлі – це причина відступу армії, що є дуже вигідно згрупованим, організованим екстремістам. Джон Керрі закликав правлячий уряд якнайшвидше почати формувати новий з урахуванням більших повноважень і прав для Сунітів та Курдів. За його словами, саме тепер: «настав час для прийняття рішення іракськими лідерами», адже «Ірак зіткнувся із загрозою існування, а тому іракські лідери повинні з цим боротися». Зовсім інше питання наскільки влада може боротися через внутрішні конфлікти, які є найбільш складними і вимагають багато зусиль, іноді навіть серйозних компромісів.

Джон Керрі – Держсекретар США

Раніше ми писали (див. Америка та проблеми в Іраку, Що сталося в Іраку і далі відбуватиметься…), що іракська армія в боях з екстремістами робить «стратегічний відхід», що власне підтвердив прес-аташе Квасім Атта (Qassim Atta). В результаті таких дій, прихильники угруповання Ісламської Держави Іраку і Шаама (Islamist State of Iraq and al-Sham, or ISIS) оточили місто Талль Афар (Tal Afar), що знаходиться в північній частині країни. Незважаючи на це, Квасім Атта вважає, що: «у сил безпеки є багато варіантів запланованої атаки… Відступ в Талль Афар – це один з цих планів, а не результат програшу армії». Зі слів можемо здогадуватися, що можливо там «були провокації» про, які так часто говориться останнім часом.

„Однак слово провокація - означає навмисні дії проти окремих осіб, організацій, держав тощо з метою штовхнути їх на згубні для них вчинки». Війною ж вважається збройне протистояння між різними сторонами. Якщо збройні сутички чи війна – це провокації, то в Іраку зараз відбувається найбільша провокація всіх часів!!!”

Теперішня ситуація в місті Талль Афар досить складна, адже воно та аеропорт знаходяться на шляху стратегічного кордону з Сирією, і на даний момент є під контролем угруповання Ісламської Держави Іраку і Шаама. Варто пригадати, що 10 років тому це місто відвойовували армійські підрозділи США численністю 1200 солдатів. Вони проводили зачистку від екстремістів дуже детально – будинок за будинком.

За вихідні з Сирії підтягнулися сунітські бійці під керівництвом угруповання Ісламської Держави Іраку і Шаама, що суттєво збільшило чисельність осіб, що воюють на стороні екстремістів та відтіснили армію Іраку від кордонів своєї ж країни. В результаті цього північна частина Іраку опинися під їх контролем. Це також стосується міста Анбар (Anbar).

Міста Талль Афар та Мосул на півночі Іраку

Такий розвиток ситуації в регіоні, де Сполучені Штати витратили багато людських і фінансових засобів протягом 8 річної війни змусив Держдепартамент прийти на допомогу в сфері дипломатичного вирішення ситуації. Джон Керрі зустрівся з всіма членами нового уряду, щоб переконати їх об’єднатися.

Президент Обама, заявив, що вишле до країни 300 військових радників, котрі мають допомогти армії боротися з повстанцями в північному місті Мосул, про яке ми писали вже писали раніше (див. Америка та проблеми в Іраку). В даний момент Президент США також роздумує над авіапідтримкою для іракської армії (див. Що сталося в Іраку і далі відбуватиметься…).

Незважаючи на це, державні чиновники США не переконані в тому, що іракська армія зможе відбити велику частину території без кардинальної зміни діючого уряду.

Одне з головних джерел: latimes.com

Про популярність авіаподорожей в США

На сьогоднішній день літак – це один з найшвидших та як пишуть оглядачі найбезпечніших способів пересування. Завдяки цьому виду транспорту можна потрапити куди завгодно протягом декількох годин. Незважаючи на це частину людей лякає той факт, що завжди існує небезпека, що переліт може закінчитися не так, як очікувалося.

В Сполучених Штатах Америки перельоти – це дуже поширений спосіб пересування, крім того, що білети не такі вже й дорогі. Треба також мати на увазі, що США – це досить велика країна, а мобільність населення теж на високому рівні. Багато хто подорожує літаком в справах, адже представляє інтереси якоїсь компанії. Це не тільки стосується юристів та адвокатів, генеральних директорів та менеджерів середньої ланки, а й звиклих керівників та торгових представників. Та не всі клієнти авіакомпаній належать до вище перекислених груп людей. Досить велика частина населення подорожує в туристичних цілях.

Вони відвідують не тільки країни західної Європи, Які для американцем є чимось особливим, але також і Азію та Єгипет. Коли в минулому 2013 році, який для світової економіки виявився дуже важким, в Туреччині почалися протести, які переросли в сутички з поліцією, авіакомпанії занепокоїлися, що менше людей користуватиметься їхніми послугами в тому регіоні. Щоб вирішити цю проблему, вони робили рекламу безпечних туристичних подорожей до Туреччини. Вона полягала на тому, що в американських бізнесменів (або підставних акторів), які знаходилися поза США брали інтерв’ю і питали чи країна де вони перебувають безпечна, а ті відповідали, що так і запрошували своїх співгромадян переконатися…

Туристи зі Сполучених Штатів подорожують не тільки до Азійських країн але й до Південної Америки. Часто польоти відбуваються до Мексики, де громадяни США люблять відпочивати через низькі по їхнім міркам ціни та відносно добре обслуговування.

Незважаючи на це, переважна більшість перельотів пов’язана з бізнесом. Однак навіть це не допомогло призупинити «Цунамі» вилучення з ужитку старших літаків, які компанії просто списують на металобрухт. Вважається, що якщо хтось в цьому році літав на омріяну відпустку і це через 10 років схоче це повторити, то існують великі шанси, що літак на якому відбувався переліт буде списаний. Це сталося б не тому, що літак був старий, небезпечних чи почав псуватися, а тому, що компанії стараються змінювати літаки частіше. На думку представників Асоціації переробки флотилії авіалайнерів (анг.- Aircraft Fleet Recycling Association) в найближчому майбутньому авіакомпанії будуть списувати майже 1000 літаків кожного року. Це буде хорошою можливістю заробити для компаній, що займаються переробкою авіаційних частин, а вони в свою чергу не допустять забруднення натурального середовища.

Що ж стало причиною такої тенденції? На думку Ричарда Брауна (Richard Brown) – представника консалтингової компанії з Ферфаксу (Вірджинія [анг.- Fairfax, Virginia]) ICF International Principal, саме «демографічні зміни, які наступлять до того моменту, коли експлуатація окремого літака стане невигідною, низькі процентні ставки, високі ціни на паливо, поява нових моделей змушують авіакомпанії «списувати» велику кількість літаків на металобрухт, в той час, коли нові технології та обсяги продукції стимулюють ці процеси».

Звалище списаних літаків Б-52 в Аризоні

Списаний Boeing 767-200 в Mojave Airport, Каліфорнія

За словами головного менеджера, що займається стратегічними питаннями в сфері натурального середовища (анг.- Managing Director of Environment Strategy) компанії Boeing Commercial Airplanes - Джулії Фелгер (анг.- Julie Felgar) «Зняття літаків з експлуатації та відправка їх на переробку – це слушна нагода для авіакомпаній замінити їх новими, сучаснішими моделями. Вона набагато краща, ніж було б рішення просто їх завести на звалище в пустелі». Йдеться про величезні звалища списаних літаків, які знаходяться південно-західних штатах США такий як: Mojave Airport в Каліфорнії, Kingman Airport в Аризоні в т.д.. Ці авіа звалища в США називають «Кладовищами літаків» (Aircraft Boneyards).

Протягом найближчих 10 років стане видно чи нові технології допоможуть утилізувати всі ці виведені з експлуатації літаки і допомогти очистити середовище.

Америка та проблеми в Іраку

Повертаючись до теми “Що сталося в Іраку і далі відбуватиметься, коли американська армія повністю залишить країну?” варто сказати, що історія продовжується не на користь іракської армії і встановленого Америкою уряду. Минулого тижня, моджахеди – борці за класичні мусульманські цінності, які в більшій мірі є неприйнятними в сучасному західному світі, захопили іракське місто Мосул (анг.- Mosul) і далі рухаються до Багдаду.

Чому частина місцевого населення підтримує моджахедів і воює проти армії власної країни? Ця ситуація дуже пригадує події в одній і пострадянських країн, де частина місцевого населення будучи в державних структура не тільки перейшла на сторону терористів, але прихопила з собою військову техніку та озброєння. Вся проблема в цінностях!

У випадку Іраку місцеві мусульмани з дитинства вчаться своїх цінностей і більша частина з них фанатично їм віддані. Іракська армія сформована американським урядом за допомогою прямих інвестицій, тобто закупу сучасної техніки, навчання офіцерів, створення відповідної інфраструктури, сприймається як щось “чуже”, як частина впливів “ворога”. Зі сторони моджахедів американська інвазія – це агресія на арабську країну, що стала результатом між іншим накидання американських цінностей - західної цивілізації. Для відданих своїм переконанням арабів – це зло, що спричиняє моральне загнивання. Відповідно з ним треба боротися, а тому частина місцевого населення проти іракської армії, як проти ворогів та зрадників, що продалися за гроші.

А ті, особливо добре не воюють, вони тільки мають техніку останніх зразків. Подібна ситуація вже зустрічалась раніше підчас іншої війни, про яку можна прочитати в статті “Що сталося в Іраку і далі відбуватиметься, коли американська армія повністю залишить країну?”. Важливо додати, що сучасне протистояння відбувається поміж діючою владаю Шиїтів на Сунітами, які виступають в ролі повстанців.

Щодо ситуації в пострадянській країні, то там теж наступив конфлікт цінностей за подібним сценарієм, з тією різницею, що там немає мусульманів, а питанням віросповідання відводиться дуже мало місця, якщо відводиться взагалі. Головна проблема – це сфера впливів, механізмом якої є переконання.

Підчас подій в Мосулі, іракська армія почала програвати бій (десь ми все це чули – див. Що сталося в Іраку і далі відбуватиметься, коли американська армія повністю залишить країну), вони вислали до американської армії запит про вогневу підтримку з повітря. За даними інформаційного порталу news.yahoo.com екс-командуючий ЦРУ (анг.-CIA) – генерал Девід Ховелл Петреус заявивив, що США не повинні втручатися в шаїцько-суніцький конфлікт на військовому рівні, але якщо з’явиться така потреба, то потрібно підтримати уряд Іраку в боротьбі проти екстремістів. Він також зазначив, що політика, яку проводить керівництво в Багдаді повинна бути радикально змінена.

В американські пресі зараз інтенсивно обговорюють події в Іраку, а особливо захоплення міста Мосул та ганебний відступ іракської армії. За словами місцевих очевидців офіцери втікали першими, або вживаючи військових термінів – відступали першими залишаючи солдатів на полі битви. Деякі політики, як Гілларі Клінтон критикують уряд Іраку, як недієздатну владу[1] та вважають, що американські війська мають бути присутні в цій країні[2], а інші вважають, що уряд мусять піти у відставку.

На закінчення варто додати, що війська США залишили Ірак в 2011 році, коли Президент Брак Обама виконав свою обіцянки виборцям. Вважається, що протягом війни в Іраку в період від 2003-2011 (8 років) загинуло близько 4,5 тис. солдатів США і витрачено мільярди доларів платників податків (анг.- tax dollars).

---

[1] http://www.politico.com/story/2014/06/hillary-clinton-iraq-107845.html

[2] http://www.thedailybeast.com/articles/2014/06/18/hillary-clinton-pushed-obama-to-keep-troops-in-iraq.html

“Бостонське чаювання”

«Бостонського чаювання» (анг.- Boston Tea Party) ця подія стала результатом «Чайного закону» відповідно до якого британська Ост-Індська компанія могла продавати чай без мита на території Великої Британії та максимально зниженим митом в Америці. В таких умовах місцеві колоністи на контрабандисти не могли витримати конкуренції, що спричинило серед них незадоволення. В Бостоні таке рішення Британської влади розцінено, як спробу імперії знищити рухи, що боролися за незалежність.

Кульмінацією напруження стала подія 16 грудня 1773 року, коли після промови Семюела Адамса до розгніваного діями Британії натовпу, працівники порту викинули до гавані 45 тонн чаю, що прибув з Великої Британії.

Яка різниця між Континентальним Конгресом та сучасним Конгресом США?

В 1773 році, після «Бостонського чаювання» почалося напруження між місцевою аристократією і владою Великої Британії. В певному моменті вони вирішили влаштувати зібрання в будинку Карпентерс Хол (Carpenters' Hall) в Філадельфії.

Відповідно, Континентальний Конгрес – First Continental Congress - це перше зібрання делегатів з 13-ти британських колоній, що почали процес об’єднання і заснували таким чином США. Перший раз вони зібралися в період від 5 вересня до 26 жовтня 1774 року, де обговорювали так звані «Нестерпні закони» (анг.- Intolerable Acts), що були прийняті британським парламентом і посилювали роль Великої Британії на американському континенті (особливо в цих 13 колоніях). Незважаючи на це, вони, ще не були готові від’єднатися від Великої Британії. Цікаво що, на зібранні від штату Вірджинія був присутній майбутній президент Джордж Вашингтон…

Континентальний Конгрес 1774 року

Королю Великої Британії Георгу ІІІ (анг.- King George III) не сподобалися всі зібрання, що відбувалися в Америці, тому він 30 листопада 1774 року на відкритті засідання британського парламенту він виголосив промову, засудив події в штаті Массачусетс і так званий Суфолкський забірник законів (анг. - Suffolk Resolves), що з’явився після «Бостонського чаювання». Після цих подій Континентальний Конгрес мусів зібратися знову: Second Continental Congress. На другому засіданні було потайки підписано Декларацію Незалежності США.

Конгрес США – це правонаступник Конфедеративного Конгресу, що був сформований після другого зібрання Континентального Конгресу в період від 10 травня 1775 до 1 березня 1781 року.

Капітолій – місце засідань Конгресу США

Велика печатка Сполучених Штатів. ч.6

Проект створення державної печатки США покладено на Секретаря Конгресу – Чарльза Томсона. Після того, яку було створено і затверджено Конгресом ескіз, потрібно було знайти гравера, що був в стані виготовити для неї матрицю…

Перша печатка з гербом США з’явилася в 1782 році і була зроблена з латуні (анг. -brass), однак достойменно не відомо хто її вигравірував і як виглядав ескіз створений Чарльзом Томсоном (Charles Thomson) та Вільямом Бартоном (William Barton), адже після того, як його віддали граверу – паперова копія навіки залишилася на шпальтах історії, як документ, що зник після виконання замовлення. Щодо гравера, то існують припущення, що це міг бути Роберт Скот (Robert Scott) з Філадельфії…

Матрицю печатки виготовлено протягом червня – липня 1782 року. Її зберігали в будинку законодавчої влади Філадельфії (анг.- State House of Philadelphia). Перший раз її використав і Чарльз Томсон 16 вересня, щоб вповноважити генерала Вашингтона вести переговори і в подальшому підписати з Британцями угоду про обмін, утримання і краще поводження з військовополоненими. Її також підписана Президентом Континентального Конгресу Джоном Гансоном (John Hanson) та контрасигнував (стверджена підписом, анг.- countersign) Секретар Конгресу.

Чарльз Томсон продовжував зберігати печатку, аж до моменту, коли Конгрес передав владу новому уряду і вона перейшла під опіку Держсекретаря (Secretary of State) в 1789 році. Ця посада є відповідником Міністра Закордонних справ.

В наш час печатка зразка 1789 року знаходиться в Національному управлінні архівів і документації (анг. - National Archives and Records Administration (NARA)) і дуже рідко коли буває частиною експозицій. Її діаметр 5.87 см (2.31 дюймів). В середині досить грубо виконані, несиметричні контури гвіанської гарпії [1], що мала тонкі лапами, а її голова була витягнута до сузір’я з шестикутних зірок (зірки Давида). В’язка з 13 стріл, оливна гілка без плодів розташовувалися біля контурів стилізованих листків аканта (анг.- acanthus leaves).

Цікавий факт. Голова орла на зображенні Великої державної печатки завжди була в право (зі сторони того, хто дивився вліво (дзеркальне відображення)). Однак на президентській печатці голова орла була повернена в ліво напрямку стріл (зі сторони того, хто дивився вправо). В 1945 році Президент Трумен дав указ змінити дизайн так, що голова орла була повернена в право до оливної гілки.

 

Тому, якщо Ви дивилися фільм Скарб нації 2: Книга Таємниць (анг. National Treasure: Book of Secrets) з Ніколасом Кейджом (анг. - Nicolas Cage) в головній ролі, майте на увазі, що печатка в ніби то в президентський книзі написаній президентами і для президентів, де зберігаються їхні секрети - це підробка. Команда, що працювала над фільмом випадково чи спеціально вводить глядачів в оману. Голова орла на ХІХ вічній президентській печатці скерована в право, а в ті часи мала б бути скерована вліво. Це доказ того, що цей фільмі – це одна суцільна фантастика.  Для допитливих, варто звернути увагу хоча б на те, як помічник головного героя - Райлі Пул в Букінгемському Палаці зібрав хакерську систему за допомогою розібраного фотоапарата, iPod (айПода), комунікатора і жорсткого диску і підключив це все в туалеті – неймовірно! Фантастика, яку треба ще пошукати.  Одним словом, печатка президента там не справжня.  

 

 

 

---

[1] Гвіанська Гарпія – єдиний вид сімейства яструбових (Morphnus guianensis), що проживає в тропічних лісах Південної Америки.

Рейтинг популярності президентів Америки

Нещодавно канал NBCNEWS опублікував результати опитування зареєстрованих  виборців (репрезентативна проба 1031 особа). Воно показало, що за останніх 25 років громадяни Америки в тій чи іншій мірі захоплюються президентами а рейтинг вигадає наступним чином: 

1. Білл Клінтон (Bill Clinton) - 2 Каденції: 1993–1997; 1997–2001 - 42%;

2. Барак Обама (Barack Obama) - 2 Каденції: 2008-2012; 2012-2016 – 18%

3. Джордж Вокер Буш (George W. Bush) – 2 каденції 2000-2004; 2004-2008 – 17%;

4. Джордж Герберт Вокер Буш (George H. W. Bush) [старший] – 1 каденція 1989–1993 – 16%.

 

Варто також брати під увагу, що в Америці канали часто показують ситуацію з перспективи лібералізму або консерватизму. Канал NBC являється ліберальним, в той час як FOX консервативним.

Що сталося в Іраку і далі відбуватиметься, коли американська армія повністю залишить країну?

Статтю розпочнемо з короткого екскурсу в історію. В’єтнам. Березень  1972 року  - початок військової операції південно-в’єтнамських військ навчених в США “Дорога Хо Ши Міна”  - повний провал. Однак американська  операція “Linebacker”  допомогла відбити атаку північно-в’єтнамської армії і зберегти “демократію” в південній частині країни до кінця року. Коли в серпні 1972 року американські війська залишили В’єтнам – північна (комуністична) частина поглинула “острівець” демократії, адже ті не змогли протистояти армії противника.

Ірак,  2014 рік. Американські війська залишають країну і що почало відбуватися? А почало відбуватися те, що ісламісти з угруповання Ісламської Держави Іраку і Шаама (Islamist State of Iraq and al-Sham, or ISIS) поступово почали “завойовувати” частини столиці країни. Як їм це вдається? Вони вербують солдат з місцевого населення, адже вважають, що військам Іракської армії, що були треновані американськими інструкторами – не можна довіряти. Чому місцеві ідуть до них на службу? Через гроші? Ні, вони вважають, що це правильне рішення… і відповідно щось отримують або в грошовому еквіваленті, або додаткові переваги.

За даними The Wall Street Journal, в п’ятницю 13 червня 2014 року Президент Обама, заявив, що військова операція в Іраку може відбутися і триватиме протягом кількох днів, без участі солдат. 

Барак Обама (AP Photo/Pablo Martinez Monsivais)

 

Чак Гейгель

USS George H.W. Bush

Сьогодні, Міністр оборони США - Чак Гейгель (Chuck Hagel) дав наказ авіаносцю USS George H.W. Bush передислокуватися в північну частину Аравійського моря до Перської затоки… Чи демократія вистоїть в ісламській країні, де вона виглядає штучно прищепленою формою правління, яка підтримується США? Відповідь в першому абзаці статті.   

Вітаємо

 

Велика печатка Сполучених Штатів. ч.5

Влітку 20 черня 1782 року Континентальний Конгрес США нарешті затвердив зразок герба – державної печатки, але цього б могло не статися, ще протягом кількох років, як би передбачливий Секретар конгресу Чарльз Томсон (Charles Thomson) не написав супроводжувальний документ: «Примітки та пояснення» (Remarks and Explanation)[1] до щойно закінченого проекту. Оригінальний текст документу можна прочитати тут. Варто звернути стиль та слова використані в тексті. Вони характерні для аристократії того часу. Тепер таких зворотів та словосполучень ніхто не вживає.

Отож в ньому йшлося про те, що:

«На щиті герба зображено вузькі горизонтальні лінії в верхній частині та широкі вертикальні лінії в нижній частині, саме вони є найблагороднішими елементами, котрі часто використовуються в геральдиці. Вертикальні лінії символізують 13 штатів, що першими з'єдналися і створили міцний зв’язок, а горизонтальні лінії є символом Конгресу, котрий об’єднує їх в одне ціле та представляє інтереси. Девіз – це посилання на цей союз. Вертикальні лінії являються одним цілим завдяки горизонтальним, котрі покладаються на цей союзу, від цього залежить а його міць і подальша підтримка – це символізує Конфедерацію Сполучених Штатів Америки, збереження якої залежить від Конгресу.

Вертикальні лінії мають такі самі кольори, як прапор Сполучених Штатів Америки: білий символізує чистоту та невинність, червоний – відвагу та мужність, а синій колір горизонтальних ліній – означає пильність, непохитність та справедливість. Оливна гілка та стріли символізують силу миру та війни, яка належить виключно Конгресу. Сузір’я – це нова держава, що займає своє місце та статус серед інших незалежних світових держав. Щит розміщено на грудній частині американського орла без жодної підтримки, що є символом Сполучених Штатів Америки, які повинні покладатися на власні добродійства.

Друга сторона герба. Піраміда означає міцність і тривалість: Око провидіння над нею та девіз схиляє до того, що багато знаків присутності провидіння свідчать на користь американської справи. Латинські цифри внизу піраміди – це рік підписання Декларації про незалежність, а девіз в нижній частині герба символізує початок Нової Американської Ери, котра тоді розпочалася.»

 

Оригінальна версія тексту тут

---

[1] http://publications.usa.gov/USAPubs.php?PubID=654

Велика печатка Сполучених Штатів. ч.4

Чарльз Томсон - Секретар Конгресу, котрий об'єднав три попередніх проекти. 

На останніх засіданнях, Конгрес не схвалив три великі проекти створення державної печатки, а тому зібрані матеріали вирішено передати Секретареві Конгресу - Чарльзу Томсону (Charles Thomson). Він вважав, що герб молодої нації повинен бути повністю «американським» без жодних частин європейського минулого, тому з трьох проектів він вибрав найважливіші на його думку елементи і зібрав їх в одне ціле. Власне в цьому і проявлявся його прагматизм.

Центральним елементом печатки був орел, котрого Вільям Бартон (William Barton) додав на третьому засіданні. Однак він не походив з місцевих видів родини яструбових, тому замість нього Чарльз Томсон вирішив зобразити місцевий вид - Орлана Білоголового (Bold Eagle), який пізніше назавжди став символом США. До його лівої лапи також він додав комплект стріл, а в праву - оливну гілку.

Над щитом домальовано 13 зірок оточених хмарами. В дзьобі був сувій з гаслом «Один із багатьох» (E pluribus Unum), а на щиті візерунок з червоних та білих смуг. Саме ці елементи стали частиною сучасного герба США.

Екскіз Чарльза Томсона

 

На другій стороні печатки[1] він залишив незакінчену піраміду та Око Божого провидіння в трикутнику, котре оточує аура слави. Частину з цих елементів розроблено на першому та третьому засіданні (див. Велика печатка Сполучених Штатів. ч.1 та Велика печатка Сполучених Штатів. ч.3). Знаючи латинську мову, Чарльз Томсон дописав над пірамідою девіз: Annuit cœptis (Він [Бог] сприяє нашим починанням), а знизу Novus Ordo Seclorum (Новий початок віків). Цікаво, що остання фраза походить з четвертої еклоги (антична поезія про щасливе життя в селі) Вергілія в якій йдеться про те, що знову починається новий величний вік. Саме це, на думку Чарльза Томсона мало статися зі Сполученими Штатами Америки: розквіт і процвітання.

 

Після цих вдосконалень, він передав ескіз для Вільяма Бартона, котрий мав навести останні штрихи. Він перемалював орла з розпущеними крилами редагуючи зображення так, щоб вони були виразно спрямовані вгору. Щит з 13-ма смугами розташованими під кутом, котрі на шкіцу Чарльза Томсона виглядала неначе шеврон, намалював вертильно додавши блакитну горизонтальну широку лінію (-«chief»). На додаток досвідчений геральдист (майстер створення гербів) вирішив, що в пазурах лівої ноги орел має тримати не більше, не менше, а саме 13 стріл.

Коли 19 червня 1782 року Чарльз Томсон отримав закінчений проект, він вирішив, що його не можна представляти Конгресу до того моменту, аж поки не буде описане значення кожного символа не печатці. В ті часи такий опис гербів аристократичних сімей називали «блазон» (blazon).

Протягом однієї ночі перед презентацією проекту 20 червня, він написав документ під назвою «Примітки та пояснення» (Remarks and Explanation). Після його прочитання, Конгрес ухвалив рішення про прийняття великої державної печатки. Це був великих успіх, адже з моменту скликання першого засідання і створення першого проекту минуло 6 років – досить довгий період, як для проекту зі створення герба країни.

Про що йшлося історичному документі? Читайте далі…

---

[1] слова «велика державна печатка», «герб» та «печатка» тут вживаються, як синоніми та означають – герб Сполучених Штатів. Спочатку це мала бути печатка на зразок королівської, а потім протягом десятиліть та суспільно-політичних змін на земній кулі, вона стала гербом США.

Велика печатка Сполучених Штатів. ч.3

Друге засідання

В березні 1780 року Конгрес відхилив проект дизайну державної печатки, який був розроблений на першому засіданні, за участі таких політичних діячів, як Бенджамін Франклін та Томас Джефферсон (див. Велика печатка Сполучених Штатів. ч.1). Тому, вирішено сформувати іншу команду, котра б запропонована свою версію герба.

На друге засідання (Second Committee) запрошено Джеймса Ловела (James Lovell), Джона Моріна Скотта (John Morin Scott) та Вільяма Чорчілла Х’юстона (William Churchill Houston). Після першого вступного обговорення проекту вони вирішили звернутися до філадельфійця Френсіса Хобкінсона (Francis Hopkinson), який власне створив дизайн американського прапора з 13 зірками, що символізували колонії – засновники Сполучених Штатів Америки. Крім того, він розробив герб штату Нью-Джерсі (New Jersey), а тому досвіду в цій галузі йому не бракувало.

Незважаючи на це, їм не вдалося вчасно виконати проект і створити державну печатку[1], яка б задовольнила очікування Конгресу. Однак, під впливом видатної події 1777 року, а саме затвердження Конгресом зразка державного прапору, вони вирішили врахувати деякі його елементи підчас створення гербу: 13 білих і червоних стрічок, сузір’я з 13 зірками і додатково, як символ миру додали оливну гілку.

Третє засідання

Дизайн державної печатки США Вільяма Бартона

Перші два проекти не задовольнили Конгрес, а тому вирішено, що в березні 1782 року відбудеться третє засідання за участі: Джона Рутледжа (John Rutledge), Артура Міделтона (Arthur Middleton) та Еліаса Будіно (Elias Boudinot). До свого проекту вони запросили молодого юриста з Філадельфії - Вільяма Бартона (William Barton), котрий славився своїми художніми здібностями та знався на створенні гербів. Це їм дозволило прикласти найменші зусилля зі свого боку та закінчити проект на 5 днів раніше ніж передбачалося.

Саме Вільям Бартон вніс найвагоміший вклад в створення герба США. До елементів державної печатки він додав білого орла з розпущеними крилами в поєднанні з малим прапором, а з іншої сторони намалював 13-ти рівневу незакінчену піраміду та Око Божого Провидіння (цей символ використовувався вже раніше, див. Велика печатка Сполучених Штатів. ч.1).

Завдяки йому, робота над проектом йшла досить швидко. Він не тільки створив та «відшліфував» печатку, але й описав значення кожного символа. Однак Конгрес відхилив і цю версію.

---

[1] див. Велика печатка Сполучених Штатів. ч.2

Велика печатка Сполучених Штатів. ч.2

Традиція «Великих печаток».

В VII-IX століттях слова король і держава були тотожними, адже держава не могла існувати без монарха, а монарх не міг жити без влади. Підписуючи угоду про торгівлю, перемир’я та інші не менш важливі на міжнародній середньовічній арені речі, король мусів поставити свою печатку. Вона не тільки була частиною юридичних формальностей але й давала змогу розпізнати представнику якої династії належить підпис.

Нікому не секрет, що аристократичні родини мали власний герб і девіз, який характеризував їх рід. Жоден аристократ, лицар чи дворянин не міг мати власного герба без дозволу короля, незважаючи на своє багатство. Вони його могли отримати виключно за важливі заслуги перед королівською родиною або країною, а також як спадок. В ті часи походження мало велике значення, що пізніше і стало причиною французької революції, бо міщанство не зважаючи на свої фінансові успіхи не трактувалося на рівні з аристократичними родинами (навіть, якщо ті були у важкій фінансовій ситуації).

Щасливим власником першої «Великої печаті» став англійський король Джон (1199-1216) – це був перший випадок, коли в англійській мові королівську печатку почали навивати «великою» (The Great Seal). Хибно можна було б думати, що назва пов’язана з її розмірами, однак виявляється, що справа набагато простіша.

В тогочасному англійському суспільстві не тільки король мав печатку, а також і палата лордів (King's Chambers). Вони її використовували для підписання різних документів, вирішення законодавчих та торгівельних справ. Її називали «малою державною печаткою» (Privy seal). Щодо до фізичних розмірів, то інструменти практично не відрізнялися, але печатка короля була на багато «більшою» з юридичних міркувань, адже в нього була абсолютна влада в країні. Звідціль і походить назва «Велика печатка» (Great Seal).

Після проголошення незалежності, Сполучені Штати Америки почали розвивати капіталізм та демократію, де люди вирішували політичні питання шляхом голосування, а тому про монархію, де король вирішує все не могло бути і мови. Однак державна печатка була потрібна для документів і договорів. Крім того, вона була незамінним атрибутом суверенності і державності.

Як вже загадувалося раніше (див. Велика печатка Сполучених Штатів. ч.1) Конгрес вирішив створити державний атрибут на основі вже існуючої ідеї, залишилося тільки вибрати символи країни на створити державну печатку.

Щодо назви «Велика печатка», то в англійській мові вона вже існувала, її просто почали вживати в Америці, але за відсутності палати лордів такого словосполучення як: «Мала печатка» в США немає.

Велика печатка Сполучених Штатів. ч.1

Після підписання Декларації про Незалежність 4 липня 1776 і появи нової країни на потрібно створити решту атрибутів держави. Герб – це той елемент без якого не може обійтися жодна країна. Тож ж самого дня, перед тим, як розійтися Континентальний Конгрес (Continental Congress) прийняв резолюцію в якій:

«Вирішено, що доктор [науковий ступінь] Франклін, містер Дж. Адамс та містер Джефферсон будуть членами комітету, який розробить проект держаної печаті Сполучених Штатів Америки»[1]

Невипадково, саме цим людям – еліті американського суспільства довірили настільки відповідальний проект. Справа в тому вони та ще чотири особи (Александр Гамільтон, Джон Джей, Джеймс Медісон та Джордж Вашингтон)[2] підписали Декларацію про Незалежність і вважаються Батьками-засновниками США[3].

В ті часи, кожна країна мала власний герб і печать, яку ставили на офіційних міжнародних угодах та деклараціях. Для щойно проголошеної молодої країни печатка була необхідна, як доказ суверенності нації. Знадобилося 6 років та зусилля 14 осіб, щоб 20 червня 1782 року з’явився офіційний герб-печать Сполучених Штатів Америки.

Перші крокі цього проекту були важкі та вимагали багато нових інноваційних ідей.

                                   Проект герба 1776 року

Перше засідання:

Головним викликом для розробників першого проекту було питання як зобразити незбагненні принципи та ідеї? Над цим питанням думали за словами американських істориків 3 найрозумніші особи епохи Просвітництва, яких власне призначив Конгрес. Вони намагалися поєднати Біблійні та класичні мотиви включаючи такі поняття, як: «Діти Ізраїлю в пустелі», «Суд над Геркулесом» і т.д.. Після багатьох спроб, вони вирішили звернутися за допомогою до професійного художника – П’єра Ужена Сіміт’єра (Pierre Eugène du Du Simitiere), який знався на геральдиці (мистецтво створення гербів) та досвід їх створення для багатих аристократичних сімей.

Після загальних консультацій та співпраці вирішено, що на печаті-гербі мусять бути такі елемент, як: Око Божого провидіння (Eye of Providence), дата проголошення незалежності та девіз країни написаний латинською мовою: „E pluribus Unum” (один із багатьох).

Проект передано на розгляд Конгресу - 20 серпня 1776 року, який остаточно ніколи не був розглянутий.

---

[1] Resolved, that Dr. Franklin, Mr. J. Adams and Mr. Jefferson, be a committee, to bring in a device for a seal for the United States of America

[2] Alexander Hamilton, John Jay, James Madison, and George Washington

[3] Founding Fathers of the United States

Американський патріотизм

 

В попередніх статтях З історії Манхетена. Частина І, З історії Манхетена. Частина ІI ми порушували тему емігрантів, утікачів та охочих розпочати нове життя. Власне ці люди творили  американське суспільство, його історію,  розвивали країну.

Вважається, що головними елементами існування країн є: історичні традиції, культура, мова, релігія. 

В майбутніх Сполучених Штатах Америки це виглядало так: частина емігрантів, котрі поїхали до “нового світу” за кращим життям походили з різних країн, говорили різними мовами, мали різні віросповідання, однак культура була дещо подібна – європейська на основі християнських цінностей. Крім того, найбільше колоній на території сучасної Америки мали Британці, офіційною мовою була – англійська. Це власне те, що об’єднувало більшість мешканців. Щодо історичних традицій, то вони сформувалися в тракті: 1) проживання на спільній території зі специфічними природними умовами; 2) вирішення  спільних проблем і викликів.

Жодне суспільство не може обійтися без спільної культури, адже вона є суттю його існування. Поділене суспільство не може сформувати повноцінну міцну державу. В Сполучених Штатах Америки англосакську культуру визнали домінуючою і вона стала тим “хребтом” на якому зараз побудована найміцніша країна світу.

З мовою ситуація виглядала дуже просто, адже до моменту появи на політичній карті світу нової країни  англійська мова була чи не найпоширенішою мовою на континенті, не рахуючи іспанську та португальську, котрі поширювалися Південною Америкою. Щодо заплутаних мовних ситуацій, які були в Нью-Йорку, то вони теж були вирішені на користь англійської мови. Що стосується штату Луїзіани – французької колонії, то вони, як личить особам французького походження до останнього моменту намагалися зберегти французьку мову на адміністративному рівні, однак і їм довелося погодитися зі статусом англійської мови, як державної. Незважаючи на це, меншини або емігранти навіть тепер мають право говорити своє мовою, однак це не звільняє їх від того, щоб знати англійську на достатньому рівні, щоб могти проживати і працювати в США.  

Релігія. Після того, як в XVI-XVII століттях  Європу охопили релігійні міжусобиці та війни, більшість реформаторів-протестантів та сект, що з’явилися протягом цих неспокійних часів шукали місця, де вони змогли б збудувати спільноти, на основі своїх цінностей та уникнути переслідування. Хорошим та багатообіцяючим місцем виявилася територія в Північній Америці. Там вони почали колонізацію поступово витісняючи місцевих мешканців – індіанців. Однак пізніше, на східне узбережжя почала прибувати різноманітна публіка: злочинці, колишні раби та бідні емігранти. Протестанти та закриті секти мусіли залишити східну частину країни та поступово просуватися на захід… Одним словом, пізніше коли почала зароджуватися державність, виявилося що різні групи мають різну думку щодо релігії. Детальніше про це можна дізнатися в серії статей під назвою  Релігія в американському суспільстві. Частина 1-12.

Щоб уникнути конфронтацій та релігійних воєн, як це було в Європі,  в перших 10 поправках до Конституції США, що відомі під назвою Білль про права і набрали чинності 15 грудня 1791 року, йдеться між іншим про те, що Конгрес США не буде втручатися в справи релігії та віросповідання сповідуючи чи забороняючи яку не-будь з них.

Головні елементи державності перебували в постійній взаємодії створюючи таким чином так звану американську самосвідомість. В самій країні такий модель створення нації називають  плавильним котлом (melting pot). В такій багатокультурній країні, де більшість емігрантів походить з різних культур, патріотизму (від  латинського слова “patrís” – вітчизна, або грецького “πατρίς” – земля батька), на основній якійсь ідеї не збудуєш, адже кожному рідне і правильне щось своє.

Як же ж вирішити таку складну ситуацію? А виявляється це можна зробити дуже просто: протягом досить довгого проміжку часу проживання на спільній території без зовнішнього втручання, в спільних соціально-економічних умовах суспільство розвивається, твориться його історія і так з`являються спільні історичні традиції. В постійному бурхливому потоці взаємодії шліфується культура, розвивається і доповнюється новими термінами і поняттями мова в той час, коли не зважаючи на те, що в США люди самі вирішують до якої конфесії належать (хоча на даний момент збільшується кількість католиків див. Релігія в американському суспільстві. Частина 2) релігія залишається важливим елементом американського суспільства.

Стільки елементів і всі важливі. А як же ж патріотизм? На чому він збудований? Відповідь проста і банальна – на мінімальних умовах співіснування на спільній території, що вимагає від громадян дотримуватися законів (бути законослухняним), знати державну мову, а також головні атрибути держави такі як гімн і т.д.. Це те, що називається Конституційним патріотизм (поняття, яке впровадив та розповсюдив німецький філософ Юрґен Габермас (Jürgen Habermas)).  Крім того, американський патріотизм не з’явився на пустому місті – це результат багатьох соціокультурних змін і прогресу, що відбувався протягом більше ніж 200-сот років.  На відміну від країн з активною ідеологічною пропагандою, конституційний патріотизм прийнятний для мультинаціональних країн. В США він підживлюється не ідеологією, а переконанням і реальним підтвердженням того, що країна є найкращою з поміж усіх країн на світі.

Не зважаючи на етнічне коріння або минуле предків-емігрантів кожен може стати американцем.  Проте є ті, чиї предки приїхали 200 років тому, і  ті, хто зробив такий крок 20 років тому – всі вони громадяни-американці, однак по відношенню до Національної Безпеки (National Security) вони виглядають по різному. Вважається, що останні ще не осіли і можуть бути небезпечними, тому ФБР (FBI) або інші служби за ними придивляються.

Щодо тих громадян чиї предки прибули до США багато століть тому, то вони проявляють свій патріотизм люблячи свою країну, а не якісь окремі цінності (як на приклад, культуру окремих етносів, їхні традиції, можливо мову). Саме це змушує тисячі молодих людей добровільно іти служити до армії, як вони самі кажуть “служити для своєї країни”. 

Вищесказане не означає, що в США легке і безпроблемне життя а всі люблять і чекають на емігрантів. Теоретично так звані “рівні шанси” були можливі за часів відкриття і дослідження Америки. Але  навіть і тоді всі не мали ідеально рівних шансів на гідне життя. Не зважаючи на те, що на сьогодні США – це країна де неозброєним оком видно цивілізаційний прогрес, бути там іммігрантом – це важкий життєвий виклик і не кожен з ним справляється. Світова історія знає багато випадків типу: “з грязі в князі”, але ще більше існує неописаних історій бідний емігрантів, які в надії на краще життя знайшли більше проблем ніж мали раніше і перейшли “з грязі в ще більшу грязь”. Однак в таких ситуаціях життя, як лотерея ніколи не знаєш коли можна виграти…   

Демократи…Америка… Військові… і Талібан. Частина 2

 

В попередній статті Демократи…Америка… Військові… і Талібан ми обговорювали контроверсійну історію викрадення американського солдата в Афганістані, точні деталі якої він знає тільки сам. В американській пресі з'явилося багато різних спекуляцій: одні вважають, що солдат сам винен, адже залишив військову частину і “пішов на прогулянку”, став дезертиром і т.д., а інші вважають, що він герой, який протягом 5 років перебував у в’язниці талібану в Афганістані.

Адміністрація Президента Барака Обами ухвалюючи угоду про його визволення діяла на власний розсуд не рахуючись з Сенатом, що викликало хвилю обурення і було протизаконне.

Коли ця історія розійшлася по всій країні, багато хто сприйняв її негативно. Америка – це вільна країна, де кожен може мати свою думку і діяти на власний розсуд до тих пір, аж поки це не суперечить закону – так званий плюралізм, який ще окреслюють фразою - “anything goes” (все підходить). Це є причиною, чому деякі особи розчаровуються в так званій державній системі (станом речей в країні), беруть правосуддя в свої руки і починають стріляти чи то в школах чи то на вулицях або погрожують іншим людям. 

Після того, як визволений солдат Боуі Бергдал (Bowe Bergdahl) повернувся до США, а його батько при зустрічі з Президентом сказав кілька слів арабською мовою, яка в Америці вважається мовою ворогів західного світу, їх родина почала отримувати погрози по телефону.

За словами Інтернет видання  Chicago Tribune сім’я Бергдалів мала святкувати повернення їхнього сина в своєму домі поблизу містечка Хейлі (Hailey) в штаті Айдахо (Idaho), однак мусіли відмовитися від цієї ідеї після того, як в середу 04 червня 2014 року отримали електронного  з погрозою смерті. Крім того, за словами місцевої влади до містечка на “святкування” мали ввірватися 15 тис. прибічників і супротивників цієї сім’ї, що могло призвести до пошкодження місцевої інфраструктури. 

Шеф поліції містечка - Джеф Гантер (Jeff Gunter) коментуючи ситуацію заявив, що в їхньому населеному пункті люди допомагають один одному не зважаючи чи то трагедія, пожежа чи повернення “в’язня війни”.

Щодо викрадення сержанта Боуі Бергдала в Афганістані в 2009 році, то на даний момент триває масштабне розслідування.  CBSNEWS пише, що за словами військових лікарів з Landstuhl Regional Medical Center (Німеччина), сержант емоційно ще не готовий зустрітися з родиною. Однак перебуваючи в медичному центрі він заявив, що таліби  його катували, били і тримали в замкненій клітці, без доступу світла. Міністерство оборони США ситуацію поки, що не коментує.

Як розвиватиметься ситуація далі, стане відомо пізніше…

Все те, що відбувається - це ще один доказ того, що американське суспільство, як дехто говорить є  досить консервативне, в ньому існує поділ на те, що правильне і неправильне (right and wrong). Кожен оцінює ситуацію по своєму та основі власних цінностей і переконань. Як результат,  часто з'являються контраверсії, публічні дискусії та дебати на телебаченні. Суспільство  розвивається, розуміння цінностей поступово змінюється - це призводить до того, що ті речі які в США  сприймаються нормально, в інших країнах щонайменше дивні, а щонайбільше не припустимі. 

Середній клас в США. Хто ці люди?

В світовій історії на тему суспільних класів говорило багато соціологів, політологів, мислителів. Серед них всіх найбільш відомими є Макс Вебер (Max Weber), котрий вважав, що класи – це групи людей, котрі знаходяться в однаковому ринковому положенні, яке визначає їх життєві шанси, п також є Карл Маркс, котрий вважав, що класи – це групи людей, котрі мають засоби продукції.  В наш час найбільш популярний поділ – це: вищий клас (бомонд), середній клас, нижчий клас, а останнім часом в США з’явився underclass – підклас.

Людей, що знаходяться на певному рівні в соціальній ієрархії відрізняють: доходи, влада (впливи), престиж, стиль життя, сфера культури. Якщо ми говоримо про вищий клас, який називають красивим французьким словосполученням “beau monde” (бомонд), або англійським словом “jet set” (у французькому варіанті  - le jetset)тобто, що це вершки суспільства, еліти, які мають доступ до всього найкращого і найдорожчого. Вони можуть дозволити собі розкіш, престиж, стиль майже все що людина може мати на світі. Ці люди це великі бізнесмени, політики, власники корпорацій. В порівнянні з ними олігархи  - це простакуваті хлопці, що мають кілька баксів в кишені.

Середній клас. В Європі ХІХ століття це були дрібні власники фабрик, цехів, майстерень і відрізняло їх від решти плебеїв (нижчого суспільства) доходи, самостійність, можливість приймати важливі рішення самотужки. В ХХІ столітті – це не тільки підприємці, що власними ідеями  і силами заробляють на себе і свою сім’ю, це також офісні працівники, котрі в США мають не гірші доходи ніж ті, хто має власну фірму. Основною рисою, котра відрізняє середній клас від решти є освіта та вміння використати отримані знання.

Нижчий клас.  В наші часи в розвинених країнах, а особливо в США уникають марксистської класифікації суспільства, адже на їхню думку це зло, що спіткало Східну Європу з Східноєвропейськими імперіалістами, частина країни яких знаходиться в азійській частині світу  включно. Йдеться про пролетаріат –  кваліфікованих і некваліфікованих працівників важкої промисловості та інших працівників, що мають мінімум освіти та виконують важкі фізичні роботи. Хоча іноді вони досить не погано заробляють, на приклад на нафтових свердловинах або на рибальстві промислового масштабу.  Одним словом, це всі ті, що важко працює для того, що заробити “на хліб”.

Підклас (underclass) – цей термін з’явився в США порівняно недавно в 70-х роках. Так називали мешканців міст (на приклад Детройту, яке 18 липня 2013 року оголосило, що є банкротом), котрі проживали з дуже поганих економічних умовах. Там сформувалася специфічна культура, котра допомагала їм вижити і збільшувала ізоляцію від решти суспільства. В 90 роках термін потрапив до британської літератури визначаючи групи людей, котрі живуть в постійній бідності. Найбільшою небезпекою такого стану ситуації є те, в специфічних умовах формується колективна свідомість і ментальність, яка іноді прив'язує і тримає людину в таких умовах і в середовищі собі подібних. З цього закритого кола дуже важко вийти, однак можливо за допомогою зміни способу міркування і світогляду, який на жаль формується з дитинства в місці проживання.

 

Адміністрація Барака Обами робить дуже сильний натиск на розвиток середнього класу. Це люди, які мають добру доходи, можуть собі дозволити купити в кредит будинок в околицях міста (metropolitan), адже їхній дохід дозволяє жити впевнено і сплачувати кредити. Одним із стереотипів представників середнього класу є власне сім’я, котра живе у власному будинку, який оточують доглянуті газони а біля будинку стоять один-два сучасних автомобілів. Власники працюють в корпорації на рівні кадрів середньої ланки, а їх діти навчаються і солідній школі з доброю славою і в майбутньому, якщо прикладуть зусиль то поступлять до коледжу, а якщо їх батьки мають більші фінансові можливості, то навіть до університету. Та власне виглядає середній клас в США.

Підлітки, котрі походять з таких сімей розраховують на хороше майбутнє і правильно, адже в їх ситуації це можливо. Однак не все залежить від батьків. В США багато підлітків люблять хороші вечірки і добре розважитися. Іноді бажання насолодитися хорошими розвагами наштовхує їх на проблеми з поліцією – і з законом. Іноді вони не маючи 21 року можуть купувати алкогольні напої за посередництвом когось, або бути поміченими п’яними, що може їм дорого коштувати. Найгірше, це коли молоді люди люблять побавитися марихуаною – легким наркотиком, котрий абсолютно заборонений в більшості штатів США. Це серйозна проблема – провина (Misdemeanor), котра карається від трьох місяців до одного року. Але це також залишає запис, котрий може перешкодити дістатися на навчання до престижного університету не говорячи вже про те, що вживання наркотиків псує людям життя.  

Представник  середнього класу можуть дозволити собі на хороші автомобілі і досить пристойне життя. Це дуже добре видно в околицях  Нью-Йорка та Атланти. Крім того, вважається, що середній клас є рушієм економічного прогресу, адже професійна діяльність цих людей сприяє розвитку економіки.       

Демократи…Америка… Військові… і Талібан

За останній тиждень одна новина стала великою сенсацією в США. Про неї говорили скрізь: в новинах, писали в газетах, а політично свідомі громадяни обговорювали цю новину зі своїми знайомими та однодумцями.

Джерело: i.telegraph.co.uk

 

Адміністрація діючого на це момент президента – Барака Обами (Barack Obama) домовилася з афганським  угрупуванням про обмін: сержанта американської армії  Боуі Бергдала (Bowe Bergdahl) на 5 терористів, котрі перебували у в’язниці на  військовій базі в Гуантанамо (Guantanamo Bay Naval Base). Історія виглядає контроверсійно тому, що протягом 200 років свого існування Сполучені Штати Америки ніколи не вели переговорів з терористами. Фраза “ми не ведемо переговорів з терористами” – стала кліше, яку часто використовують в фільмах.  Ця ситуація стала першим випадком, коли влада США зробила такі відчайдушні кроки!

Після цього преса в країні  просто “закипіла” дискусіями і обговореннями того, що сталося. Одні вважають, що такий крок зі сторони влади був необміркованим, адже це може мотивувати терористів викрадати американських солдатів, журналістів, дипломатів – всіх кого завгодно з американськими паспортами, адже країна високорозвинена і багата, а тому є шанс, що заплатить за інших заручників. Інші ж погоджуються з рішенням демократів тому, що країна повинна дбати про своїх громадян.

Президент Барак Обама підчас зустрічі з батьками  звільненого сержанта Боуі Бергдалом заявив, що: “жоден військовослужбовець не повинен були залишеним [у ворогів]”, а його батько  мало того, що мав “класичну” бороду властиву арабам, але ще й у всіх на очах сказав, що його син забув (можливо призабув) англійську мову і додав афганською мовою Пушту: “Боуі, я твій батько!”. Після цього американські канали почали активно обговорювати все, що сталося і вишукувати різні дуже контроверсійні матеріали. Особливо, канали, що підтримують дії Республіканської партії (на приклад канал FOX)

Сержант Боуі Бергдал протягом 5 років перебував у заручниках в угрупування Хаккані. Підчас інтерв’ю на каналі FOX, один з популярних американських письменників – Бред Тор (Brad Thor), який написав книжку  “Act of war” (Справа війни), вважає, що по-перше сержант залишив свою частину в бойових умовах в результаті чого був захоплений терористами (от-так взяв і пішов),  по-друге угрупування Хаккані складається на 20% з представників Талібану (терористів), що зробили теракт 11 вересня 2001 року, і на 80% з тих, хто просто хоче грошей. На його думку, це угруповання не було зацікавлене в’язнями-терористами з Гуантанамо Бей, але тільки грошима. Питання про звільнення – це просто додатковий пункт, який вони ризикнули додати до загальних вимог.  На його думку, адміністрація Президента не тільки порушила принцип не проведення переговорів з терористами і випустила тих, кого вважають “ворогами Америки”, але ще й добре заплатила угрупованню використовуючи посередників.

За інформацією журналу Time, у вівторок 3 червня 2014 року, Сенатор з Південної Кароліни Ліндсі Грем (Lindsey Graham), республіканець, заявив, що демократи, які перебувають при владі випустили на волю Drem Team Талібану, тобто професійних терористів. Якщо йдеться про сам термін Drem Team (Команда мрії), то він вживається переважно в спорті, так говориться про фахівців, найкращих гравців. Таким чином сенатор хотів підкреслити драматичність ситуації. 

 

Деякі скандально відомі репортери такі, як Меган Келлі (Megyn Kelly) вважає, що після того,  Боуі Бергдал потрапив на війну в Афганістан він швидко розчарувався… На приклад, вона наводить цитати з журналу Rolling Stones, який посилається на електронну переписку Боуі Бергдала з батьками: “Мені соромно бути американцем! Жах самовпевненої зарозумілості, який вони тут підтримують… Все це огидно! Назва Американський солдат – це брехня для дурнів… і жах, що Америка огидна.” Достойменно не відомо, що він мав на увазі, адже ми не маємо цілого тексту листа, а тільки уривки, а тому не можемо критично оцінити його зміст. Крім того треба пам’ятати, що журналісти в США  заради сенсації можуть зібрати з уривків що завгодно. Одним словом, глядачі каналу FOX побачили тільки частини листа. Для американців, які в переважній більшості патріоти – такі слова про країну – це образа! Ситуація виглядає так, ніби ЗМІ хочуть показати цього сержанта і демократів в негативному контексті. А далі ситуація стає, ще більше заплутаною…  

Коментуючи ситуацію викрадення сержанта, його товариші по службі  (яких запросила мережа FOX) заявили, що вони не вважають його героєм, адже він залишив частину і став дезертиром. Меган Келлі додає, що з якихось джерел відомо, що він навіть шукав Талібів, котрі знають англійську мову… після чого атаки на американські база стали більш координованими. Аналізуючи ситуацію, важко сказати, хто правий і як ситуація виглядала на справді. В інтерв’ю для FOX NEWS його товариші по службі виглядають так, ніби поняття не мають про що йдеться, а їх слова і заяви не впевнені… Ситуація дуже контроверсійна!!!! Те, що відомо напевно – це те, що батьки тішаться знову побачити свого сина, а він теж радий повернутися додому.

Проблемою політичного характеру є те, що  згідно до федерального закону “укладаючи договір” такого типу Білий Дім за 30 днів перед звільненням в’язнів з Гуантанамо Бей, повинен був повідомити про це Конгрес, але цього не зробив, тому, що за їх словами було мало часу і треба було використати  момент…. Шквал критики обвалився на адміністрацію Президента, однак Барак Обама заявив, що його рішення було мотивоване тим, що США не залишають своїх солдатів на полі бою, “будучи головнокомандуючим Сполучиних Штатів Америки, я відчуваю свою відповідальність за цих дітей”.

Підводячи резюме, варто сказати, що демократи вважають, що звільнення сержанта Боуі Бергдала це один з тих важких, але правильних кроків, які їм вдалося зробити на користь американських солдатів і громадян взагалі, а республіканці вважають, що це був не обмислений крок, який створив загрозу для тих же громадян. Думки самих громадян також різні!